"Тіні під час олімпіади"

---

Її роздуми обірвала вчителька, яка зайшла до класу, щоб забрати Канну і Юкі на тестування.

— Ви готові? — запитала вона з усмішкою, уважно дивлячись на двох учнів.

Канна тільки кивнула, зібравши всі свої думки докупи. Юкі нічого не сказав, лише коротко глянув на Канну, якось оцінююче.

Олімпіада тривала дві години. У класі панувала майже абсолютна тиша, переривана лише шурхотом ручок по паперу. Канна зосередилася на задачах, уважно читаючи кожну умову. Їй здавалося, що все зрозуміло й легко.

Але варто було їй на мить згадати слова Юкі чи його дивний погляд, як думки плуталися. Вона забувала, який розв’язок потрібно записати, і тільки глибокий вдих допомагав їй знову зібратися.

"Не думай про нього. Ти повинна зосередитися," — переконувала себе Канна.

З великими труднощами, але їй вдалося завершити всі задачі. Вона уважно перевірила відповіді, намагаючись впевнитися, що все правильно.

Канна підвелася й впевнено сказала:

— Я написала.

Учителька здивовано підняла голову. До кінця залишалося ще 15 хвилин, але дівчина була впевнена у своїй роботі.

— Ти все перевірила? — запитала вчителька.

— Так, я впевнена, що все правильно, — коротко відповіла Канна.

Через хвилину встав Юкі. Його рухи були спокійними, навіть розслабленими. Він поклав свій листок на стіл і сказав:

— Я теж закінчив.

Вчителі переглянулися, трохи здивовані. Із п’ятнадцяти учнів лише ці двоє закінчили настільки швидко. Деякі навіть не встигали перейти до останніх задач.

— Добре, ви можете йти, — сказала вчителька. — Дякую за участь.

— До побачення, — сказала Канна, стримано кивнувши і направившись до виходу.

Юкі мовчки пішов за нею. У коридорі вони йшли поруч, але ні слова не сказали один одному. Канна відчувала, як напруга між ними буквально висіла в повітрі.

Коли вони вийшли зі школи, Юкі нарешті порушив мовчання:

— Ну, як тобі олімпіада?

— Нормально, — коротко відповіла Канна, не піднімаючи на нього очей.

Їй не хотілося продовжувати цю розмову, але щось у голосі Юкі змусило її затримати крок. Він звучав спокійно, але в його інтонаціях було щось насторожливе, майже як прихована загроза.

— Ти впевнена? — запитав він, зупиняючись і дивлячись на неї так, ніби міг бачити її наскрізь.

— Впевнена, — відповіла Канна, намагаючись залишатися незворушною.

Юкі усміхнувся куточками губ, але його погляд залишався холодним.

— Добре. Побачимо, як усе пройде.

Його слова прозвучали якось двозначно, і від цього по спині Канни пробіг холод. Вона швидко відвернулася, зробила кілька кроків уперед, намагаючись тримати дистанцію.

Її серце билося швидше, ніж вона хотіла б, але вона переконувала себе, що все це — лише її фантазії.

"Зосередься," — сказала собі Канна.

Та навіть коли Юкі зник із поля її зору, його образ не полишав її думок. Щось у ньому було таким, що дівчина не могла пояснити.

---