"Тіні минулого"

Ніч видалася безсонною. Канна лежала в ліжку, обгорнувшись ковдрою, намагаючись не думати про те, що сталося. Її розум шукав пояснень, але жодне з них не звучало переконливо.

"Можливо, це через втому... Чи через те, що я погано сплю... Це просто моя фантазія," — переконувала себе вона, але страх ніяк не відпускав.

На годиннику було близько четвертої ранку, коли дівчина нарешті задрімала. Сон був важким і неспокійним, а холодні відчуття лісу й темного погляду Кея все ще переслідували її навіть у мріях.

Стук — стук.

Канна прокинулася різко, серце закалатало в грудях. Вона швидко сіла на ліжку, оглядаючи кімнату.

— Доню, ти ще спиш? — почувся голос матері за дверима.

Канна видихнула. Це тільки мама.

— Ні, мамо, вже не сплю, — відповіла вона, намагаючись приховати тремтіння у голосі.

— Ну от і добре. Сніданок вже на столі. Спускайся, поки гарячий.

— Добре, мамо, зараз.

Канна повільно встала з ліжка й підійшла до дзеркала. Її обличчя було блідим, а темні кола під очима видавали важку ніч. Швидко вмившись, вона спустилася донизу, де мама вже накрила сніданок.

Сю Ан кинула короткий погляд на доньку.

— Ти виглядаєш змученою. Можливо, після школи тобі варто трохи відпочити?

— Може й так, — пробурмотіла Канна, намагаючись не привертати увагу до свого стану.

Поснідавши та зібравши рюкзак, вона вже збиралася виходити до школи, але перед цим поглянула на вікно своєї кімнати. І завмерла.

Слід від руки все ще залишався на склі. Він виглядав чітким і реальним, ніби хтось щойно торкнувся скла холодною, вологою долонею.

Канна відскочила назад, її серце завмерло.

"Це не може бути... Це все моя уява..." — вона намагалася переконати себе, але страх холодними пальцями стискав її груди.

— Доню, ти запізнишся на автобус! — крикнула знизу Сю Ан.

— Біжу, мамо, — відповіла Канна, швидко відводячи погляд від вікна.

Вона вийшла з дому, намагаючись забути про все, але думки про слід на вікні не покидали її. "Можливо, це був просто конденсат... або я сама це зробила випадково... Ні, це не може бути хтось інший..."

Канна йшла до автобусної зупинки, але в глибині її душі щось говорило, що відповідь на це запитання ще попереду.