Тінь за спиною

---

Канна знову зробила крок, а потім ще один, немов щось невидиме тягло її до лісу. Вона підняла голову, і її погляд затримався на тому самому місці серед дерев, де вчора вона побачила дивну постать. Ліс здавався тихим і неприродним — ні шелесту листя, ні звуків птахів. Тільки глибока тиша, що обгортає її мовчазною загрозою.

Канна відчула, як її серце знову почало битися швидше, і їй здалося, що її хтось спостерігає. Вона відвернула погляд, намагаючись не звертати увагу на це відчуття. «Це лише мої нерви», — запевняла вона себе, але внутрішній страх все одно не відпускав.

У цей момент їй подзвонила Айтана:

— Канна, ти вдома вже? — запитала вона, немов прочитавши її думки. — Я тебе чекаю, давай разом зробимо домашку.

— Так, я майже вдома, — відповіла Канна, намагаючись звучати спокійно. — Дякую, я зараз піду.

Але коли вона повернулася додому і зачиняла двері, її погляд знову впав на вікно. І цього разу її серце здригнулося — через нього проходила тінь. Постать. Та сама, що була в лісі. Вона стояла, дивлячись на неї крізь шибку, немов знаючи все, про що вона думає. Канна поспішно відсунулася від вікна, затамувавши подих. Вона не могла бути впевнена, що це не її уява, але відчуття було настільки реальним, що холодний піт покривав її шкіру.

В кімнаті стало темно, і вона миттєво включила світло. Мама вже пішла на роботу, і Канна залишалася одна. Вона сіла на ліжко, намагаючись заспокоїтись, але страх тільки посилювався. Чому це відчуття було таким реальним?

Не витримавши, вона вирішила піти до Айтани. Дівчина була єдиною, хто міг хоча б трохи відволікти її від цих дивних подій.

Канна вийшла з дому й побігла до подруги. Але, коли проходила повз ліс, щось змусило її зупинитися. З лісу линула дивна мелодія, наче хто-то співав тихо, але ясно. Вона затримала подих і подивилася в темряву серед дерев. Лише тиша у відповідь.

Вона рішуче рушила далі, залишаючи цей неспокій за собою. Але чим ближче до дому Айтани, тим сильніше ставало це дивне відчуття, що за нею слідкують.

— Нічого страшного, це просто нерви, — повторювала вона собі, але в глибині душі все ще відчувала, що тінь не залишає її в спокої.

Коли вона нарешті дійшла до дому Айтани, подруга відчинила двері.

— О, привіт! — з усмішкою сказала вона, провівши Канну всередину. — Як ти?

— Здається, все не так добре, — зітхнула Канна, садячись на диван.

— Що сталося?

Канна подивилася на Айтану, але не сказала ні слова. Вона намагалася приховати страх, який давно засів у серці, але кожен її рух, кожен погляд на подругу видавали її внутрішній тривожний стан.

Айтана помітила її змінений настрій, але вирішила не тиснути. Вона лише усміхнулася й пішла на кухню, залишаючи Канну на дивані.

— Я зараз повернуся, зроблю нам чаю. — сказала вона, не підозрюючи, що з подругою щось не так.