Стук у двері та тінь за вікном

---

Почувши стукіт у вікно, Канна розплакалася від страху. Вона була сама вдома, бо мама ще не повернулася з роботи. Але не встигла заспокоїтися, як почула новий звук — тепер у двері.

Стук-стук...

Канна обхопила голову руками й спробувала себе заспокоїти:
"Це всього лиш галюцинації. Просто втома через поганий сон минулої ночі."

Проте стукіт повторився, гучніший і настирливіший.

Стук-стук.

— Канна, відкрий, це я, Лі! — пролунало за дверима.

— Лі? — недовірливо перепитала дівчина.

— Так, це я, Лі, швидше відкривай!

Канна швидко підбігла до дверей і, почувши знайомий голос подруги, з полегшенням відчинила.

— Лі, я така рада, що ти прийшла! — вона кинулася в обійми подруги.

— Канна, щось сталося? — спитала Лі, помітивши її розгублений вигляд.

— Ні-ні, все добре, просто... просто скучила за тобою, — поспішно відповіла Канна, не бажаючи розповідати про дивний день.

— Заходь, вип'ємо чаю. Як у тебе справи? Що нового в школі?

— Та все нормально, хоча... слухай, це було таке смішне сьогодні! — Лі почала ділитися історіями зі школи.

Дівчата пили чай, сміялися, розмовляли про все на світі. Вони навіть не помітили, як за вікном стемніло.

І тут у передпокої пролунав звук відчинених дверей.

— Канна, ти вдома? — почувся голос.

— О, це мама прийшла!

— Доброго дня, Сю Ан! — привіталася Лі.

— Дня? Уже вечір... — відповіла мама, злегка всміхнувшись.

— Ой, мені вже час додому, — сказала Лі, підводячись.

— Дякую, що прийшла. Не так скучно було самій, — зізналася Канна.

Дівчата обійнялися, і Лі пішла. Канна зачинила двері й знову залишилася наодинці з тишею. Але щойно вона підійшла до вікна, щоб задерти штори, її погляд зупинився на відбитку чогось… чи когось... на запітнілому склі.


---