За межею пам'яті

Юкі кілька секунд просто стояв біля входу до лікарні, не зводячи погляду з Юна.

Той нарешті зупинився, важко переводячи подих. На його обличчі було щось таке, чого Юкі раніше майже ніколи не бачив.

Тривога.

— Юн… — тихо сказав він.

Юн підняв голову.

— Де Канна?

— У палаті. Лікарі сказали, що її стан стабільний. Але вона досі не прокинулася.

Юн на мить заплющив очі.

Наче саме ці слова він боявся почути.

— А знак?

Юкі насторожився.

— Зник.

Юн різко подивився на нього.

— Зник?

— Навіть сліду не залишилося. Медсестра сама здивувалася.

Юн нічого не відповів.

Він лише провів рукою по волоссю й тихо видихнув.

— Значить, усе почалося раніше, ніж я думав.

— Що ти маєш на увазі?

Юн перевів погляд на нього.

— Нам треба поговорити. Але не тут.

— Чому?

— Бо я не знаю, хто може нас почути.

Юкі насупився.

— Юн, не починай загадками. Я весь цей час намагався зрозуміти, що з нею відбувається.

— Я знаю.

— Тоді розкажи.

Юн мовчав кілька секунд.

— Я був у будинку її дідуся.

Юкі застиг.

— У Сю Луна?

— Так.

— І що він сказав?

Юн подивився на двері лікарні.

— Він знає про знак.

Юкі повільно опустив погляд.

— Я так і думав.

— Ні, Юкі. Ти не розумієш.

Юн зробив крок ближче.

— Він сказав, що Канна не перша.

Запала тиша.

Юкі нічого не відповів.

— Що означає «не перша»? — нарешті запитав він.

— Я не знаю всього. Але Сю Лун показав мені одну річ.

Юн дістав із кишені телефону фотографію.

— Старий символ.

Юкі подивився на екран.

Його обличчя змінилося.

— Де ти це знайшов?

— У його будинку.

— Ти торкався коробки?

— Ні.

Юкі забрав руку від телефона.

— Добре.

— Чому «добре»?

— Бо якщо це той самий знак…

Юкі не договорив.

У цей момент з палати почувся тихий звук.

Наче щось впало.

Обидва різко обернулися.

— Канна?

Юкі першим кинувся до дверей.

Він відчинив їх.

Сю Ан стояла біля ліжка, налякана.

— Вона…

Юкі подивився на Канну.

Дівчина все ще лежала із заплющеними очима.

Але її пальці повільно ворухнулися.

— Канно? — прошепотіла Сю Ан.

Канна не прокинулася.

Проте на її зап'ясті, там, де кілька годин тому не залишилося навіть сліду від знака, з'явилася тонка темна лінія.

Юкі зблід.

Юн, який стояв у дверях, теж це побачив.

Лінія повільно склалася у знайомий символ.

Сю Ан нічого не помічала.

— Чому вона рухається?.. — тихо сказала вона.

Юкі не відповів.

Він лише дивився на руку Канни.

А потім Канна раптом прошепотіла крізь сон:

— Рейкі…

Юн завмер.

Юкі різко повернувся до нього.

— Ти чув?

Юн повільно кивнув.

— Так.

І вперше за весь цей день обидва зрозуміли одне й те саме:

ім'я Рейкі не випадково знову з'явилося в історії Канни.