Рейкі

Після дивного зошита в класі ще довго панувала напружена тиша.

Учителька намагалася продовжити урок, ніби нічого не сталося, але навіть вона вже не могла приховати свого занепокоєння. Канна сиділа за партою, майже не рухаючись. Її погляд був спрямований у зошит, проте вона вже давно не читала написане.

Рука знову почала пекти.

Спочатку ледь відчутно.

Потім сильніше.

Канна стиснула пальці й непомітно прикрила зап'ястя рукавом.

Їй стало важко зосередитися.

Наче повітря в класі раптом стало надто густим.

Вона підняла руку.

— Можна вийти?

Учителька відклала ручку.

— Так, Канно. Тільки ненадовго.

— Добре…

Канна повільно підвелася.

На кілька секунд вона зупинилася біля парти, ніби намагалася втримати рівновагу. Потім вийшла в коридор.

Двері тихо зачинилися.

Юкі проводжав її поглядом.

Чомусь його тривога тільки посилилася.

Він уже хотів підвестися, але змусив себе залишитися на місці.

Минуло кілька секунд.

Потім із коридору пролунав крик.

— ААА!

Крик був настільки раптовим, що весь клас здригнувся.

Учителька миттєво піднялася.

— Що це було?!

Юкі вже був біля дверей.

Він вибіг першим.

— Канно!

Учителька поспішила за ним.

У коридорі панувала тиша.

Канна лежала на підлозі біля стіни.

Її рюкзак лежав поруч, а кілька зошитів розсипалися по підлозі.

Вона була непритомна.

Обличчя стало настільки блідим, що Юкі на мить завмер.

— Канно…

Він опустився поруч, не знаючи, що робити.

— Канно, ти мене чуєш?

Жодної відповіді.

Її очі залишалися заплющеними.

Юкі обережно покликав її ще раз:

— Канно…

Учителька вже телефонувала по допомогу.

— Не рухайте її, — сказала вона, намагаючись зберігати спокій. — Допомога вже їде.

Але Юкі майже не чув її.

Він дивився на руку Канни.

Крізь рукав почала проступати маленька темна пляма.

Кров.

Юкі різко зблід.

— Ні…

— Що? — запитала вчителька.

Він обережно відсунув край рукава й побачив знак.

Той самий.

Але тепер він виглядав зовсім інакше.

Навколо нього шкіра почервоніла, а тонка смуга крові повільно спускалася вниз по зап'ястю.

Юкі відразу прикрив руку рукавом.

— Нічого.

— Юкі, відійди, — сказала вчителька. — Я допоможу їй.

Але хлопець не рухався.

Він дивився на Канну, і в його очах було щось зовсім інше, ніж раніше.

Страх.

Справжній страх.

— Вона не повинна була це отримати… — ледве чутно сказав він.

— Що ти сказав?

Юкі не відповів.

Канна раптом ледь помітно поворухнулася.

Юкі завмер.

— Канно?

Її пальці слабко стиснули край рукава.

Вона все ще не розплющувала очей.

Юкі нахилився ближче.

— Канно, я тут. Чуєш мене?

Дівчина ледве чутно вдихнула.

Її губи ворухнулися.

Юкі майже не почув.

— Що?.. Канно, скажи ще раз.

Вона трохи повернула голову в його бік.

І зовсім тихо, майже одним подихом, прошепотіла:

— Рейкі…

Юкі завмер.

Його обличчя змінилося.

— Що?

Канна більше нічого не сказала.

Її пальці розслабилися, і вона знову залишилася нерухомою.

Юкі повільно підвівся.

Він дивився кудись перед собою, ніби раптом почув ім'я, якого найбільше боявся.

— Рейкі… — повторив він ледве чутно.

Учителька подивилася на нього.

— Хто такий Рейкі?

Юкі не відповів.

У кінці коридору одна за одною почали мерехтіти лампи.