Зошит, який знав її

Канна не могла відвести погляд від дверей.

У коридорі поступово стихли розмови. Навіть ті, хто ще секунду тому сміявся, тепер дивилися на відчинений кабінет.

На дверях залишався знак.

Той самий, що був на руці Канни.

І під ним — напис:

«Він уже знає, де ти.»

— Що це взагалі таке?.. — прошепотіла Канна.

Айтана підійшла ближче.

— Може, хтось просто дуріє?

Канна похитала головою.

— Ні…

Вона знала цей символ.

Надто добре.

Рука під рукавом знову почала пекти.

Канна відсахнулася.

— Ай!

— Канно?

— Нічого. Просто… зачепила руку.

Вона хотіла підійти до дверей, але вчителька вийшла з іншого кабінету.

— Що тут відбувається? Чому всі стоять у коридорі?

Учні одразу заговорили одночасно.

— Двері самі відчинилися!

— Там якийсь напис!

— Подивіться!

Вчителька підійшла до дверей і насупилася.

— Хто це намалював?

Канна мовчала.

Вона дивилася на знак і відчувала, як у грудях стає дедалі холодніше.

А потім помітила дещо дивне.

На підлозі біля дверей лежав маленький шматочок білого паперу.

Канна нахилилася.

На ньому було написано лише одне слово:

«Пізно.»

Її пальці завмерли.

— Канно? — тихо покликала Айтана.

Канна швидко підняла папір і сховала його в кишеню.

— Нічого.

— Що ти знайшла?

— Потім розповім.

Вона сама не знала, чому приховала це.

Можливо, тому що відчувала: якщо покаже записку комусь, станеться щось іще.

Після перерви Канна повернулася до класу.

Юкі вже сидів на своєму місці.

Вона навіть не сіла.

Одразу підійшла до нього.

— Ти знаєш про двері.

Юкі повільно підняв очі.

— Про які саме?

— Не прикидайся.

Канна поклала перед ним телефон із фотографією знака.

— Про цей.

Юкі кілька секунд дивився на екран.

Його обличчя змінилося.

— Де ти це побачила?

— На дверях кабінету.

Юкі різко встав.

— Ти до нього торкалася?

— Ні.

— Точно?

— Так!

Він видихнув і сів назад.

— Добре.

— Що «добре»?!

— Якби ти торкнулася його, усе могло б початися набагато раніше.

Канна відчула, як усередині все похололо.

— Що могло початися?

Юкі мовчав.

— Юкі.

— Я не можу тобі цього сказати.

— Чому?!

Він нахилився ближче й тихо промовив:

— Бо ти ще не пам'ятаєш.

Канна застигла.

— Що я маю пам'ятати?

Юкі подивився їй прямо в очі.

— Того дня.

— Якого дня?

Він уже хотів відповісти, але раптом завмер.

Його погляд перемістився за спину Канни.

Канна обернулася.

На дошці знову з'явився знак.

Тільки тепер він був іншим.

У самому центрі символу світилася маленька крапка.

Юкі тихо прошепотів:

— Ні…

— Що?

— Він знайшов тебе.

— Хто?!

Юкі не відповів.

Світло в класі раптом моргнуло.

Раз.

Другий.

А потім згасло.

У темряві почувся тихий звук.

Тук.

Канна завмерла.

Тук.

Цього разу звук долинув із шафи в кінці класу.

Хтось там був?

Учні почали перешіптуватися.

— Це що зараз було?