Щось не так з Айтаною

Канна вже майже добігла до автобуса, але раптом різко зупинилася.

Її рука почала пекти ще сильніше.

Знак на зап'ясті засвітився так яскраво, що його вже було важко приховати під рукавом. Тепер це було не просто легке тепло — здавалося, ніби під шкірою щось пульсувало, реагуючи на кожен її крок.

— Що мені робити?.. — прошепотіла Канна.

Автобус був уже зовсім близько.

Якщо вона зараз сяде — доведеться їхати до школи. А там однокласники, вчителі… Хтось обов'язково помітить світло.

«Чому в тебе світиться рука?»

«Що це за знак?»

«Ти поранилася?»

Вона не знала, що відповідати.

Канна вже хотіла розвернутися й повернутися додому, але раптом відчула, як хтось міцно схопив її за зап'ястя.

Дівчина здригнулася.

— Юкі?!

Хлопець стояв поруч, ніби з'явився нізвідки. Його капюшон був насунутий на голову, а погляд залишався серйозним.

— Тихо, — сказав він. — У школу запізнишся.

Канна витріщилася на нього.

— Що ти тут робиш?

Юкі трохи підняв брову.

— Ми однокласники, якщо ти забула.

— Я не про це! Ти ж…

Вона хотіла згадати все, що він говорив їй раніше, але знову відчула біль у руці.

— Ай…

Юкі одразу подивився на знак.

— Він сильно пече?

— Так… Ще хвилину тому було ще гірше.

Юкі на кілька секунд замислився.

— Зараз уже не так сильно?

Канна прислухалася до відчуттів.

— Ні… здається, слабше.

— Добре.

— Юкі, що це взагалі таке?!

Він не відповів.

Замість цього обережно відпустив її руку.

— Іди в автобус.

— Але знак…

— Притули його долонею.

— Що?

— Просто накрий знак долонею. Він зараз перестане світитися.

Канна недовірливо подивилася на нього.

— І ти думаєш, це спрацює?

— Я не думаю. Я знаю.

Вона вагалася, але все ж накрила знак долонею.

Минуло кілька секунд.

Світло справді почало згасати.

Спочатку стало тьмяним.

Потім зникло зовсім.

Канна широко розплющила очі.

— Як ти це…

— Потім.

Юкі кивнув у бік автобуса.

— Іди.

Канна хотіла ще щось сказати, але водій уже почав зачиняти двері.

— Юкі!

— Що?

— Після школи ти мені все поясниш.

Юкі подивився на неї кілька секунд.

— Якщо буде що пояснювати.

— Що це означає?!

Але він уже зайшов до автобуса.

Канна швидко пішла за ним.

У салоні було досить тихо.

Канна зайшла останньою й почала шукати вільне місце.

І тут почула знайомий голос:

— О, Канно! Привіт!

Вона повернула голову.

Біля вікна сиділа Айтана.

— Як самопочуття? — запитала вона з легкою усмішкою.

Канна сіла поруч.

— Привіт. Наче вже краще.

Айтана уважно подивилася на неї.

— Точно? Ти виглядаєш не дуже добре.

— Уже нормально.

— Можливо, тобі все-таки варто сходити до лікаря?

Канна трохи усміхнулася.

— Та ні. Не думаю, що це потрібно.

— Якщо стане гірше — скажи мені, добре?

— Добре.

Канна на секунду відвела погляд до вікна.

Їй було дивно.

Ще кілька хвилин тому вона думала тільки про знак, Юкі, Кея та загадкові повідомлення.

А тепер сиділа в автобусі поруч із подругою й слухала звичайні розмови.

— До речі, — Айтана почала розповідати щось про свою поїздку в інше місто, — ти навіть не уявляєш, що там було…

Канна поступово відволіклася.

Айтана розповідала цікаво, емоційно, постійно змінюючи вираз обличчя й згадуючи різні кумедні моменти.

Канна навіть кілька разів засміялася.

На якийсь час вона забула про все дивне.