Небезпека в класі

Канна ще кілька секунд не відводила погляду від екрана.

Її пальці повільно стиснули телефон.

«Не спілкуйся з Айтаною. Вона не та, за кого себе видає…»

Ці слова не виходили з голови.

Вона знову подивилася на Юкі.

Він сидів за своєю партою, перегортаючи сторінки зошита. На перший погляд — абсолютно спокійний.

Наче він щойно не написав їй щось настільки дивне.

Канна швидко набрала відповідь:

«Що ти маєш на увазі?»

Вона натиснула «надіслати».

Юкі прочитав повідомлення майже одразу.

Але відповіді не було.

Канна почекала кілька секунд.

Потім ще.

Нічого.

— Ну серйозно… — тихо пробурмотіла вона.

— Канно?

Вона здригнулася.

Айтана повернулася до неї.

— Ти щось сказала?

— Ні, — Канна швидко заблокувала телефон. — Просто задумалась.

Айтана усміхнулася.

— Ти сьогодні якась дивна.

— Я?

— Так.

Канна намагалася усміхнутися у відповідь.

— Просто не виспалася.

— Мабуть, через те, що вчора залишалася вдома?

— Можливо.

Айтана трохи нахилилася ближче.

— Якщо хочеш, після уроків можемо десь посидіти. Тобі треба трохи відволіктися від усього цього.

Канна хотіла погодитися.

Зрештою, Айтана була її подругою.

Вона знала її давно.

З нею було легко.

З Айтаною не потрібно було постійно думати про загадкові знаки, дивні повідомлення, Юкі, Кея чи двері на стіні.

— Добре, — нарешті сказала Канна. — Можемо.

— От і домовилися.

Айтана знову повернулася до своєї парти.

Канна подивилася їй услід.

Потім знову перевела погляд на Юкі.

Він усе ще мовчав.

І саме це дратувало найбільше.

Пролунав дзвінок.

До класу зайшла вчителька, і всі поступово розсілися по місцях.

— Добрий ранок, діти.

— Добрий ранок, — хором відповів клас.

Почався урок.

Канна намагалася слухати, але думки постійно поверталися до одного й того самого.

Чому Юкі сказав не спілкуватися з Айтаною?

Що він про неї знає?

І чому він вирішив попередити саме зараз?

Вона непомітно подивилася на свою руку.

Знак був прихований рукавом.

Але Канна все одно відчувала легке тепло.

Наче він не зник.

Лише причаївся.

Раптом вона помітила, що Юкі дивиться на неї.

Їхні погляди зустрілися.

Юкі ледве помітно похитав головою.

Не зараз.

Канна насупилася.

Вона хотіла запитати його про це після уроку, але раптом помітила дещо інше.

На дошці, поруч із написаною вчителькою формулою, хтось залишив маленький символ.

Той самий.

Знак Канни.

Вона завмерла.

— Цього тут не було…

— Канно? — озвалася вчителька.

Канна різко підняла голову.

— Так?

— Можеш розв'язати наступне завдання?

— Так… звичайно.

Вона встала.

Підійшла до дошки.

Але коли взяла крейду, знак на її руці раптом почав нагріватися.

Канна стиснула пальці.

Тільки не зараз…

Вона зробила перший запис.

Другий.

Третій.

І раптом крейда в її руці тріснула.

Хрусь.

Клас затих.

Канна подивилася на уламки.

— Вибачте…

— Нічого страшного, — сказала вчителька. — Візьми іншу.

Канна швидко взяла нову.

Та перш ніж повернутися до задачі, краєм ока поглянула на Юкі.

Він уже не дивився на неї.