Відповідь, якої не повинно бути

Канна ще кілька секунд дивилася на погаслий екран.

Вона не розуміла, що саме щойно сталося. Повідомлення зникло так само раптово, як і з'явилося.

Вона кілька разів заблокувала й розблокувала телефон.

Нічого.

Жодного повідомлення.

Ні від Юкі, ні від невідомого номера.

Канна поклала телефон на тумбочку й тихо видихнула.

— Мені просто потрібно поспати…

Вона накрилася ковдрою, але заснути не виходило.

Перед очима знову й знову виникали двері на стіні.

Ліс за ними.

Та незнайома постать.

І голос Юкі.

«Не відкривай їх».

Канна перевернулася на інший бік.

— Чому він нічого мені не розповідає?..

За кілька хвилин вона почула тихий звук.

Шурх…

Канна розплющила очі.

Тиша.

Вона прислухалася.

Нічого.

— Напевно, дерева… — прошепотіла вона.

Знову заплющила очі.

Шурх…

Цього разу звук був ближче.

Канна різко сіла на ліжку.

Її погляд ковзнув по кімнаті.

Вікно було зачинене.

Двері — теж.

Усе було на своїх місцях.

Але тоді вона помітила щось дивне.

На підлозі біля стіни лежала маленька темна пляма.

Канна повільно спустила ноги з ліжка.

Підійшла ближче.

Це була не пляма.

Попіл.

Поруч із ним лежав маленький шматочок чорного паперу.

Канна нахилилася.

На папері було всього кілька слів:

«Не шукай відповідей там, де їх залишили для тебе.»

Канна відчула холод.

Вона підняла папір.

На звороті був намальований той самий знак, що світився на її руці.

Але цього разу символ був перекреслений.

— Що це означає?..

Знак на її зап'ясті раптом ледь помітно засвітився.

Канна завмерла.

Світло тривало лише секунду.

Потім зникло.

І разом із ним зник чорний папір.

Канна залишилася стояти посеред кімнати.

Вона вже навіть не намагалася переконати себе, що це все сон.

Це було надто реальним.

Вона повернулася до ліжка, але тепер не могла заснути.

Тому просто лежала, дивлячись у стелю, поки за вікном поступово не почало світати.

Вранці Канна прокинулася від звуку будильника.

Вона навіть не пам'ятала, коли заснула.

Кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю.

Потім машинально подивилася на руку.

Знак був на місці.

Але тепер він виглядав трохи інакше.

Посередині з'явилася тонка світла лінія.

— Що з тобою відбувається?..

Канна швидко одягнулася й спустилася на кухню.

Сю Ан уже готувала сніданок.

— Доброго ранку, сонько.

— Доброго…

Мама уважно подивилася на неї.

— Ти знову майже не спала?

Канна на мить задумалася.

— Спала.

— Точно?

— Так.

Сю Ан поставила перед нею тарілку.

— Тоді їж. І сьогодні без зайвих переживань.

Канна кивнула.

Але всередині вона вже знала:

сьогодні вона має знайти Юкі.

Їй потрібно було дізнатися правду.

Не всю.

Хоча б частину.

Після сніданку Канна взяла телефон.

Вона відкрила чат із Юкі.

Пальці зависли над клавіатурою.

«Нам треба поговорити.»

Вона вже хотіла натиснути «надіслати», але екран раптом згас.

А за секунду знову засвітився.

На ньому було одне речення.

Не повідомлення.

Просто напис, який з'явився прямо посеред екрана:

«СЬОГОДНІ НЕ ЙДИ ДО ЛІСУ.»