Пролог

— Ла-ла-ла... — тихенько співала Канна, ідучи після школи.

Дорогою додому дівчина завжди обирала короткий шлях через темний і глухий ліс. Ліс її лякав, але водночас зачаровував своєю таємничістю.

Одного похмурого, нудного дня вона знову вирішила піти тією дорогою.

Щойно Канна зробила перший крок у ліс, як відчула щось дивне. Їй здалося, ніби хтось торкнувся її плеча.

Мурашки пробігли по тілу.

Вона різко обернулася, але...

Нікого.

— Мабуть, здалося, — подумала дівчина й пішла далі.

Та чим глибше вона заходила в ліс, тим сильніше відчувала, що за нею хтось стежить.

Раптом Канна почула голос:

— Гей!

Дівчина зупинилася. Серце затріпотіло.

Вона обернулася, але знову нікого не побачила.

— Це вже не смішно! Виходьте! — крикнула вона, намагаючись приховати страх.

Ліс відповів лише шурхотом гілок, які хитав вітер.

— Хто тут? — знову запитала Канна.

У відповідь — тиша.

А потім із-за дерев долинуло ледь чутне хихикання.

Канна різко обернулася.

Між деревами промайнула тінь.

Паніка охопила дівчину. Тепер їй було зовсім не до жартів.

Канна розвернулася й побігла додому.

Позаду чулося щось дивне — ніби хтось невидимий біг за нею. Її дихання ставало важчим, а серце шалено калатало.

— Ще трохи... — прошепотіла вона.

Ось і край лісу!

Канна вибігла на освітлену дорогу й різко зупинилася.

Вона озирнулася.

Нікого.

Лише тиша та спокійний шелест листя.

— Може, це все вигадки? — подумала дівчина, намагаючись заспокоїти себе.

Але коли Канна дісталася додому й зачинила двері, у вікно раптом постукали.

Стук-стук...

Канна завмерла.

Вона повільно повернула голову до вікна.

І зрозуміла, що те, що було в лісі, могло піти за нею додому...