— 33.

Тіло лежало на холодній мармуровій підлозі, посеред просторої галереї, що вела до королівських покоїв. Служниця, колись проста і тиха жінка, тепер була центром моторошної сцени, яка нагадувала картини із заборонених магічних книг. Її серце — чи то радше те, що від нього залишилося — було вирвано, а в грудній клітці зяяла порожнеча. Шкіра довкола рани мала дивний крижанно-синій відтінок, ніби її торкнулася темна магія.

Кам'яна підлога під тілом була забруднена червоними слідами, які здавалися блискучими у тьмяному світлі свічок, і розтягувалися до напису: "Корона у тіні — спадок крові?". Літери були написані кров'ю — це не залишало сумнівів у зловісному підтексті.

Золотий ланцюжок на шиї служниці, з підвіскою у вигляді чорної корони, здавався новим і занадто дорогим для її скромного вигляду. Він лежав на її шкірі, як мітка, якої вона, мабуть, не носила за життя. Її руки були складені на грудях у позі, яка нагадувала давній похоронний ритуал, але надто ідеально виставленій, щоб бути природною.

Світло свічок грало на стінах галереї, кидаючи довгі, рухливі тіні. Здавалося, що кімната жива, і кожен шепіт чи звук вогню ставав нагадуванням про небезпеку. Залишки ароматичних свічок, які служили для очищення простору, були розкидані на підлозі неподалік від тіла, залишаючи в повітрі дивний солодкуватий запах.

Принц Кайран, стоячи над тілом, відчував, як холод проникає під його шкіру. Він вдихнув глибше, намагаючись зібратися. Його очі бігали від напису до тіла, потім — до приміщення. Поряд стояв капітан королівської варти, який тримався непорушно, але відчутно напружено.

— "Корона у тіні — спадок крові", — тихо повторив Кайран, його голос звучав наче відлуння. — Схоже, тепер вбивця не просто залишає тіла. Це попередження, послання... для нас усіх.

Він опустився на одне коліно, щоб ближче роздивитися напис і тіло. Його рука зупинилася біля краю рани, але він не торкнувся.

— Сліди темної магії, — промовив принц, ледь повернувшись до колишнього капітана королівської гвардії, що стояв трохи далі. — Що можеш сказати?

— Це... складно, — невпевнено відповів Арґілл, витираючи спітніле чоло. Служницю він добре знав особисто. — Енергія, яка залишилася тут, нестабільна, але потужна. Цього разу він змінив почерк. Інакше вбивство. Тут сліди ритуалу... І цей ланцюжок, — він вказав на підвіску на шиї служниці. — Він виконує роль фокуса або мітки.

Кайран напружено випрямився, повертаючись до варти:

— Всі виходи перекрити. Всі, хто був у палаці, допитати. І, — він зупинився, вдихнувши, — знайдіть Валгрейн. Вона потрібна тут негайно. Відправте за нею когось зі слідчої групи.

Він знав: ця справа не тільки про вбивство. Це гра, в якій ставки зростали з кожною новою жертвою.

***

Галерея була сповнена напруги, яка витала у повітрі, немов важкий туман. Увійшовши до приміщення, Ніонель Валгрейн несла із собою ауру стриманого гніву й втоми, що легко відчувалася навіть на відстані. Її високі чоботи голосно цокали по мармуровій підлозі, привертаючи увагу всіх присутніх. На ній було довге темне пальто, з-під якого виглядали суворі лінії чорного костюма. Волосся, зібране у низький пучок, виглядало неохайно, ніби вона не мала часу, щоб довести себе до ладу.

Її обличчя, зазвичай непроникне, зараз несло вираз роздратування й напруги. Очі, темно-сині, як глибини нічного океану, кидали короткі погляди на тих, хто був поруч, ніби викликаючи їх на суперечку.

Позаду неї йшов Арден Крайтон, мовчазний, що було для нього зовсім нетипово. Він виглядав дещо скуто, майже розгублено, але намагався приховати це за маскою байдужості. Його рука торкалася

магічних кайданів, які кріпилися до його паска, ніби це могло допомогти йому почуватися впевненіше. Він тримався трохи позаду Ніонель, але його темні очі постійно стежили за нею, як за штормом, що ось-ось може вирватися з-під контролю.

Ніонель зупинилася біля тіла, але не одразу поглянула на нього. Її погляд спочатку впав на принца Кайрана, який стояв неподалік, його обличчя було серйозним, але не позбавленим сліду тривоги. Її голос прозвучав тихо, але твердо, наче зусиллям тримався на межі стриманості.

— Майстерно, нічого не скажеш, — роздратовано вона прокоментувала місце злочину та жертву.

Кайран відвів погляд від напису на підлозі й подивився на Ніонель. Його обличчя не видало жодної емоції, але всередині він відчував дивну змішаність: тривогу, провину, і якусь глибоку повагу до неї.

— Новий випадок, — сказав він рівно, але в голосі було щось, що видавало внутрішню напругу. — Служниця королеви. Серце знову вирване. І... залишене послання.

— Послання? — Ніонель кинула швидкий погляд на напис кров'ю. Її очі звузилися, і вона майже відчула, як у скронях починає пульсувати від стримуваного гніву.

— "Корона у тіні — спадок крові", — повторив Кайран, нахиливши голову в бік напису.

— Чудово, ще один загадковий ребус, — глухо промовила вона, опустившись на одне коліно біля тіла. Її рухи були різкими, але точними, і в кожному її русі читалася напруга, яку вона намагалася приборкати.

Поруч нерішуче переминався з ноги на ногу Арден. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але, побачивши, як Валгрейн уважно вивчає тіло, промовчав. Ніонель, здавалося, повністю відсторонилася від присутніх, зосередившись на розслідуванні.