— 30.

Арден трохи нахилив голову, вдивляючись у неї так, ніби вона поставила найдивніше у світі питання. Його очі звузилися, мовби він намагався зрозуміти, чи це провокація, чи щире нерозуміння. Він вичекав кілька секунд, вдивляючись у її обличчя, але жодного натяку на гру чи хитрість не побачив. І саме це вибило його з рівноваги.

Всередині Крайтона ледь не вибухнув вулкан гніву й роздратування. Вона справді не пам’ятала. Не пам’ятала нічого! Зрештою, вона ж так і сказала тоді, після тієї ночі, яка залишила величезний слід на Ардену. Вона не пам'ятала ні того, що він проводжав її додому, ні того, що сама його запросила на чашку чаю. Нічого з того, що так яскраво закарбувалося в його пам'яті. Й хоча Ардену вдалося приховати свій шок за маскою байдужості, самовпевненість, яка завжди була його зброєю, похитнулася.

Шумно вдихнувши холодне повітря, він зібрався. Його погляд, сповнений сарказму, ковзнув до Ніонель.

Невже ти думаєш, що твоя адреса — це державна таємниця? — насмішкувато відказав він, зберігаючи свою звичну манеру. Голос його звучав зухвало, але в очах пробіг тінь чогось, що він ретельно приховував. — У мене свої джерела.

Він брехав їй, дивлячись прямо в очі. І зробив би це знову, не вагаючись, адже визнати, що він пам’ятав все до найдрібніших деталей, а вона — нічого, було нижче його чоловічої гідності.

Ніонель примружилася, підозріло глянувши на нього.

— Джерела, кажеш?

Він вловив легкий натяк на її роздратування й ледь помітно всміхнувся.

— Від них тобі жодної шкоди, — відповів він з удаваною недбалістю, але кожне слово з його уст прозвучало гостро. — Тому перестань марнувати час. Шайкорт хоче поговорити з тобою, і краще, якщо ти не змусиш його чекати.

Ніонель підняла брову, ніби оцінюючи його слова, і кивнула.

— Що ж, тоді дякую за турботу, поштарю, — промовила вона з іронією, і її голос був сповнений явного виклику.

Арден зітхнув, закотивши очі, але в глибині душі був задоволений тим, що зміг зачепити її.

— Завжди радий допомогти, детективе, — відповів він, саркастично віддавши їй короткий уклін, але його погляд був набагато глибший, ніж просто іронія. — Ти йдеш чи плануєш читати під ліхтарем всю ніч?

Ніонель глянула на нього зверхньо, але проігнорувала його репліку.

— Гаразд. Але наступного разу, якщо знову прийдеш до мене з посланнями, спробуй хоча б з’явитися вдень.

— Побачимо.

Він знав, що варто лиш одного моменту, аби їхній словесний двобій перейшов у щось інше. Але чи була вона до цього готова? Чи була готова згадати те, що так старанно поховала в підсвідомості? А може це сам Арден був зацикленим на минулому, і його дратувало саме припускання думки, що все то був випитий алкоголь і нічого більше.

Його губи ледь торкнулася усмішка, і, не дочекавшись відповіді, він повернувся й пішов, залишивши її з думками, які, безсумнівно, вже почали її дратувати.

Розгорнувши листа від королівського інквізитора, Ніонель швидко пробіглася очима по рядках. Почерк Денріса Шайкорта був таким самим чітким і безкомпромісним, як і він сам. Кожне слово звучало наказом, навіть на папері.

— "Завтра з’явитися до мого кабінету! О восьмій ранку." — пробурмотіла вона, зітхнувши, і нервово зімнула листа, запхнувши його до кишені. — Звісно, чому б і ні. Я ж у нього особиста секретарка.

Вона зайшла в дім, скидаючи плащ на найближчий стілець, і попрямувала до кухні. Швидко відкрила шафку, витягуючи невеликі флакони зі зіллям.

— Дві має вистачити, — пробурмотіла вона, зливаючи вміст до однієї склянки. Рідина ледь не лизнула краю, коли вона одним ковтком поглинула її. Язик одразу почав неприємно терпнути, але це було дрібницею в порівнянні з тим, наскільки виснаженою вона почувалася.

Відставивши склянку, Ніонель сперлася руками на стільницю, кидаючи вбивчий погляд на книги, які кілька годин тому виклала на стіл перед тим як піти до ресторації.

— Мені потрібен холодний душ, — заявила вона сама собі, випрямляючись. Погляд знову впав на книги. — Спочатку душ, кава, і тоді...

Її обличчя перекосилося від раптової хвилі гніву, і вона роздратовано топнула ногою.

— Тарнел його вхопи, на що я витратила день? На думки про цього засранця! — різко вигукнула вона, схопившись за поруччя сходів. Її кроки гучно відлунювали в будинку, поки вона підіймалася. — Ні, ну серйозно, йому мало принцеси? Гарем вирішив собі завести?

В її уяві одразу сплив образ Кайрана, і це лише підлило масла у вогонь. Вона увійшла до купальні, різким рухом знімаючи з себе одяг й викидаючи його до кошика.

— Нехай би знайшов собі якусь придворну леді! Що йому треба від мене? — пробурмотіла вона, скручуючи волосся в недбалий вузол.

Холодна вода, яка торкнулася її шкіри, змусила її зітхнути від полегшення. Вона стояла під струменем, дозволяючи воді змити весь бруд дня й хоча б частково охолодити її гарячу голову.

Але навіть холодний душ не допоміг відвернути увагу від думок про Кайрана. Його погляд, його голос, і цей клятий поцілунок!

— Чому я про це думаю? — пробурмотіла вона, притиснувши долоню до чола. — Ніонель, зупинись! Це просто нерви, більше нічого.