— 28.

Кайран стояв у приглушеному світлі архіву, його пальці злегка стискали пакет із сендвічами. Тиша кімнати здавалася навіть більш гнітючою, ніж зазвичай. Коли його погляд зупинився на Теоні, що сидів за столом, заглиблений у записи, принц запитав:

— І де вона?

Теон підняв голову, злегка насупившись від несподіваного запитання.

— Ваша Високість… леді Валгрейн додому пішла. І книги з собою забрала, щоб їх прочитати.

Кайран ледь помітно насупився, його погляд на мить зупинився на порожньому місці, де раніше сиділа Ніонель.

— Я гадав, вона вже їх прочитала.

Теон зітхнув, трохи відкинувшись назад на стільці. Він зовсім не розумів, як принц, який зазвичай все помічає, настільки не помічав очевидного стосовно леді Валгрейн.

— Можливо, але це не значить, що їй не потрібен час, щоб осмислити. З вами вона не може зосередитися. — Теон кинув короткий погляд на пакет у руках Кайрана і, всміхнувшись, додав: — І поїсти теж.

Кайран підняв одну брову, його губи смикнулися в ледь помітній усмішці. 

— Гаразд. — Зітхнув він, простягаючи пакет Теонові. — Тоді тримай, це тобі. Зроби паузу на обід.

Теон піднявся, здивовано дивлячись на їжу.

— Ваша Високість, ви ж знаєте, що я тут, щоб допомагати вам, а не…

— Їж, Теоне, — перервав його Кайран, голосом, у якому аж занадно помітна була нотка роздратування. — А я поки перевірю дещо інше.

Теон обережно взяв пакет, але не міг втриматися від саркастичного зауваження:

— Як скажете, Ваша Високосте. Але ви все-таки теж іноді їжте. А то голодний принц - це небезпечно.

Кайран коротко хмикнув, обертаючись до дверей.

— Я подумаю над цим, Теоне. Але дякую за турботу.

Принц рушив до віддаленого кута архіву, де зберігалися найбільш засекречені книги, серед яких були реєстри чаклунів королівства. Його кроки були впевненими, але в голові роїлися думки про Ніонель. Її раптовий відхід турбував його більше, ніж він хотів це визнати. Ба, більше, він би волав взагалі не визнавати те, що норовиста детектив засіла глибоко в його думках. Настільки глибоко, що він навіть відіслав принцесу, яка раніше здавалася йому цілком привабливою. Після Ніонель, принцеса здавалася дешевою підробкою, яку не хотілося бачити навіть поруч в якості сувеніру. 

Кайран стояв у напівтемряві королівського архіву, оточений величними стелажами, на яких зберігалися книги, що приховували історію магії королівства. Тут пахло старим пергаментом, пилом і ледь помітною гіркотою магічних заклять, що досі вібрували в повітрі. Відкривши одну з товстих дерев’яних шаф, принц почав переглядати індекс. Його пальці швидко рухалися по списках прізвищ, поки він не натрапив на потрібне.

— Валгрейн, — прошепотів він, повільно витягаючи масивну книгу із полиці. Його серце почало битися швидше, коли він її відкрив

Він обережно тримав у руках масивний фоліант із вигравіруваним на обкладинці прізвищем "Валгрейн". Бландвінд відчував вагу книги не лише фізично, а й метафорично. Сторінки, обшарпані часом, були дивовижно товстими. На кожній з них, здавалось, зберігалася частинка магічного минулого роду, пов’язаного з Ніонель.

Він повільно перегорнув сторінки. Перед очима постав старовинний герб родини Валгрейн - змія, що звивається навколо розкритої книги, її очі горять смарагдовим світлом. Під гербом був напис: "Знання - це сила, що перетворюється на владу".

Кожна сторінка фоліанта була списана дрібним текстом, що описував історії магії та чаклунів цього роду. Кайран почав читати, його очі ковзали по записах, в яких згадувалися магічні здібності, прокляття, спроби експериментів. Фоліант був значно товстим, що змусило його задуматися про глибину таємниць родини Ніонель.

— Цікаво, чи сама вона це знає, — тихо пробурмотів він, гортаючи сторінки.

За кілька хвилин, заглибившись у читання, Кайран несподівано зупинився. Він натрапив на опис старовинного магічного ритуалу, який міг пояснити походження ритуальних кіл які використовував його предок.

— Що ж, детективе, ти ще більше стала для мене загадкою, — прошепотів він.

Магічна свічка, що стояла поруч, кидала мерехтливе світло, яке вирізняло текст і робило його ще більш загадковим. Слова, записані старовинним почерком, були густо прикрашені символами й малюнками, що змушували його напружено вдивлятися.

Принц швидко проглянув решту записів про найдавніших предків роду. Вони були описані як одні з перших магів, хто почав досліджувати природу темної магії. Серед них виділявся Алдрік Валгрейн, відомий чаклун, якого боялися навіть найбільші магічні клани королівства того часу. В нинішній, ніхто не знав його імені.

Алдрік створював магічні кола, що могли змінювати реальність. Описувалися його експерименти з магією крові, які, попри їхню аморальність, дали величезний поштовх магічним знанням королівства.

“Напевне мої предки почали використовувати знання отриматі від роду Валгрейн!”

Натрапивши на розділ із назвою "Ритуальні кола Алдріка", принц затримав подих. На пожовклій сторінці був зображений круг, обведений символами, схожими на ті, які вони з Ніонель намагалися розгадати. Малюнок був дивно точним, деталізованим: кожна лінія, кожна закарлючка мала свою вагу й значення.