— 27.

Ніонель втупилася у сторінку фоліанта, але символи на ній, здавалися їй лише хаотичними лініями, якби вона не намагалася вдивлятися. Її пальці нервово торкалися грубого паперу, несвідомо дряпаючи нігтями шорстку поверхню. Валгрейн намагалася зосередитися, але думки знову й знову поверталися до однієї миті — до його рук на її обличчі та до того шаленого поцілунку. Що, як би вона не заперечувала, адже вона його відчувала кожною клітинкою тіла? та відповіді Ніонель не мала.

"Тарнел, як він посмів?!" — думала вона, втупившись у книгу, але замість слів перед очима спливали лише губи Кайрана, його погляд, напружений, ніби цей поцілунок був викликом для них обох.

Вона знову перевернула сторінку, навіть не спробувавши розібрати текст. Її обличчя палало, і вона ледь стримувала бажання потерти долонею губи, аби стерти спогад. Але стерти його було неможливо, бо спогад цей був одночасно таким неправильним і таким... приємним.

"Це ж просто принц! Нахабний, зарозумілий принц! — намагалася переконати себе вона, але голос у її голові додавав: — І неймовірно привабливий..."

Від цього усвідомлення обурення ледь не закипало всередині. Ніонель міцніше стиснула книгу, аби не рознервуватися остаточно. Її губи стислися в тонку лінію. Вона ніяк не могла пробачити собі того, що поступилася, що відповіла йому, дозволила собі зануритися в цей хаос.

"Я ж професіонал! — дорікала вона собі, роздратовано перегортаючи ще одну сторінку. — Це було нерозумно. Просто імпульс. Нічого більше". Але щось у ній заперечувало: "Чому ж тоді досі тремтять руки?"

Вона ковзнула поглядом на Теона, який щось говорив про наступну добірку документів, і кивнула, ніби зрозуміла. Та насправді її думки були далеко звідси.

Її щоки знову запалали, коли вона пригадала, як сильно він наблизився. Як це взагалі сталося? Він, нахабний і владний, зламав усі її бар’єри. І найгірше те, що їй це сподобалося.

"Це непростимо! — подумала вона, ще сильніше стискаючи пальці на обкладинці книги. — Але йому не вдасться ще раз вибити мене з рівноваги. Нізащо!"

Але глибоко в душі вона не була впевнена, що дійсно хотіла цього уникнути.

Після обіду Кайран закрив останню книгу, випростався і, склавши руки за спину, сказав:

— Досить на сьогодні. Час підкріпитися.

Він подивився на Ніонель, яка виглядала виснаженою, але, як завжди, була невідступно зосередженою.

— Пішли зі мною пообідаємо, — запропонував він, нахилившись ближче в її бік.

Вона підняла погляд і трохи здивовано звела брови.

— Дякую, але я залишуся тут.

— Ти не хочеш обідати зі мною? Чи взагалі не хочеш? — уточнив він, піднявши брову, його голос злегка огорнув іронічний тон.

— З тобою, — коротко відповіла Ніонель, повертаючись до своєї книги.

Кайран на мить мовчав, уважно дивлячись на її обличчя, потім зробив крок до неї, ледве помітно нахиляючись.

— Боїшся, що я знову поцілую?

Її рука, яка гортала сторінки, завмерла. Вона різко підняла на нього очі, в яких читалася боротьба між обуренням і збентеженням.

— Навряд чи я в цьому ваш союзник, Ваша Високосте, — сказала вона, намагаючись повернути собі впевненість у голосі, хоч серце й забилося швидше.

Кайран ледь помітно всміхнувся, кивнув і обережно відступив.

— Твій вибір, детектив. Але пам’ятай, не завжди буде змога сказати "ні".

Його слова прозвучали майже жартома, але під їх легкою іронією ховалося щось більш глибоке. Він розвернувся і спокійно пішов до дверей, залишивши її саму.

Ніонель видихнула, притискаючи пальці до сторінки книги, яку вона так і не змогла дочитати.

Валгрейн сиділа нерухомо, слухаючи відлуння його кроків, що поступово затихало. Її плечі трохи опустилися, але всередині буревій думок не вщухав. Вона провела рукою по обкладинці книги, намагаючись заспокоїти себе.

"Не завжди буде змога сказати 'ні'," — його слова, хоч і сказані з легким натяком на гумор, впали важким каменем на її свідомість. — "Чому він постійно змушує мене відчувати, ніби я втрачаю контроль?"

Вона знову вдихнула, цього разу глибше, намагаючись повернути себе до реальності. Однак її пальці досі нервово торкалися сторінки книги, що була відкрита перед нею. Всі її спроби читати чи аналізувати матеріал здавалися марними, коли думки знову і знову поверталися до принца, до його іронічного погляду і тонкого натяку в словах.

"Хто він такий, щоб так легко розгадувати мене?" — думала вона, злегка постукуючи нігтями по столу. Але глибоко в душі вона знала, що Кайран розгадує не лише її — він ніби оголює ті частини її душі, які вона сама не хотіла визнавати.

Ніонель піднялася з місця, рішуче зачинивши фоліант. Їй треба було знайти новий фокус, щось, що змусить її повернутися до реальності.

"Досить! Я тут не для того, щоб гратися у чужі емоції чи дозволяти принцу впливати на мене!" — твердо вирішила вона.

Пройшовши до столу, де лежали інші книги й матеріали, Ніонель почала ретельно сортувати їх. Але її руки діяли механічно, і вона навіть не помітила, як тихе клацання дверей змусило її різко обернутися.