— 26.

Архів був тихим, окутаним слабким світлом ламп, що мерехтіли у високих склепіннях. Повітря тут пахло старовиною — пергаментами, пилом і легким відтінком воску. У центрі кімнати, за столом, Ніонель нахилилася над відкритою книгою. Її тонкі пальці, ковзали по сторінках, а погляд був зосереджений, майже заворожений. Волосся, трохи вибилося з зачіски, спадало на обличчя, але вона, здавалося, цього навіть не помічала. Перед її очима стільки вже промайнуло рунних символів, ритуальних кіл, що здавалося вона збиралася іспит складати на руннолога.

Кайран зупинився на порозі, не наважуючись увійти. Його погляд затримався на ній довше, ніж він планував. Вона виглядала настільки захопленою, настільки невимушеною у своїй роботі, що навіть легкий роздратований вигук на її адресу не здавався доречним. Щось у цій картині тримало його на місці.

Він повільно підійшов ближче, намагаючись не шуміти, але підлога скрипнула під його вагою. Ніонель підняла голову, помітивши його присутність.

— Ти повернувся швидше, ніж я очікувала, — сказала вона без тіні здивування, хоча в її голосі чувся легкий натяк на питання.

Кайран не відповів відразу. Він зупинився поруч, його погляд тепер був спрямований просто на неї. Очі, ще секунду тому спокійні, набули іншого виразу — глибокого, навіть неспокійного.

— Ти щось знайшов? — Ніонель, відчувши його погляд, трохи зніяковіла, але швидко повернулася до книги.

Кайран раптом зробив те, чого сам не очікував. Перш ніж вона встигла сказати щось іще, він нахилився ближче. Його руки ковзнули до її обличчя, обережно, але впевнено беручи його в долоні. Ніонель здригнулася, її очі широко розкрилися.

— Що ти… — почала вона, але її слова обірвав його поцілунок.

Це не був обережний жест, а вибух пристрасті, накопиченої за ці дні постійного тертя, необґрунтованих дискусій та накопичених невисловлених думок. Спочатку вона була надто приголомшена, щоб відповісти. Її руки піднялися, впираючись у його груди, ніби намагаючись відштовхнути його, але натиск не був сильнішим.

Книга, яку вона тримала, вислизнула з пальців і впала на підлогу зі стуком, що здався занадто гучним у цій тиші.

Вона хотіла сказати щось, але не могла. Її серце калатало так сильно, що здавалося, його удари відлунювали у склепіннях архіву. А потім, майже неусвідомлено, її руки опустилися, а згодом обвили його шию. Її початковий опір поступився місцем відчуттю, яке вона не могла заперечувати. Вона відповіла на його поцілунок.

Кайран провів великими пальцями по її щоках, немов підкреслюючи важливість цього моменту. Він ще більше нахилився, заглиблюючись у цей несподіваний прояв близькості.

Коли вони відірвалися один від одного, Ніонель виглядала розгубленою. Її дихання було важким, а щоки вкрилися яскравим рум’янцем.

— Що це було? — прошепотіла вона, ледве зводячи слова до купи.

Кайран зробив крок назад, але не відвів погляду. Його очі палали, і в них було щось, що він не зміг би пояснити навіть собі.

— Я… — він зупинився, не знаючи, як виправдати те, що щойно зробив. — Не знаю. Але більше не можу це ігнорувати.

Ніонель дивилася на нього мовчки, не знаючи, як відповісти. Її серце ще не встигло заспокоїтися, а думки плуталися.

Тиша, що виникла між ними, була важкою, але сповненою значення.

Ніонель відчула, як її руки мимоволі стислися в кулаки, ніби це могло допомогти повернути контроль над власними емоціями. Вона різко відвернулася, нахилившись, щоб підняти книгу, яку так невдало випустила.

— Це… неприпустимо, — її голос був тихим, але рішучим. Вона спробувала повернутися до звичного тону, який зазвичай рятував її у складних ситуаціях.

Кайран не відводив від неї погляду, спостерігаючи за тим, як вона повертається за стіл, ніби ховаючись за ним, і відкриває книгу, навіть не глянувши на текст. Її руки злегка тремтіли.

— Чому? — його голос розітнув напружену тишу.

— Що "чому"? — вона підняла голову, зустрічаючи його погляд.

— Чому це неприпустимо? — повторив він, крокуючи ближче. Тепер між ними було всього кілька кроків, і кожен його рух змушував її ще більше нервувати.

— Бо… — вона намагалася знайти слова, але їх не було. Щось всередині неї било на сполох, нагадуючи, хто вони і яке становище займають. — Ти мій майбутній правитель, я твоя підлегла. Бо ми різні. Бо це неправильно. І… бо це нічого не змінює, — Ніонель переконувала радше себе, ніж принца Бландвінда.

Кайран зробив ще один крок, його постать мовби нависла над нею.

— Ніонель, перестань шукати безглузді виправдання, — його голос звучав глибоко, майже пошепки, але в ньому був металевий відтінок, який змусив її серце завмерти. — Цей магнетизм з першої зустрічі. Ти ж його також відчуваєш.

Вона хотіла щось сказати, але замість цього лише нервово ковтнула.

— Ти принц, — нарешті сказала вона, ледве впізнаючи свій власний голос. — А я… я простий детектив. Наші світи не повинні перетинатися.

Кайран усміхнувся, але це була сумна, майже гірка усмішка.

— Наші світи перетнулися ще тоді, коли ти погодилися взяти цю справу, — він нахилився трохи ближче. — І чим більше я тебе пізнаю, тим сильніше розумію, що наші світи вже ніколи не будуть окремими.