— 21.

У холі очікування сиділа Ніонель, виглядаючи втомленою. Темні тіні під її очима були яскравим свідченням безсонних ночей, яких за останні два дні набралося більше, ніж вона могла пригадати за останні кілька місяців. Усі ці недосипання мали лише одного винуватця - принца. Думки про те, що у вчорашньому недосипі, була саме через алкоголь який зіграв свою роль, Ніонель відкидала. Звісно, себе вона не вважала винною. Ні, лише Кайран і його нічні візити заслуговували на цю «честь».

Вона обережно поправила комір пальта, намагаючись приховати нервовість, що проступала навіть у її позі. За два дні її сусідки встигли рознести чутки про «нічного коханця», якого вони так вперто їй приписували. І хоча думка про це викликала суміш роздратування і сміху, все ж від постійних косих поглядів та перешіптувань настрій значно псувався.

Єдиним порятунком залишалося зілля, яке вона пила вже більше, ніж того дозволяли рекомендації травника. Його слова про те, що тривале вживання може викликати непередбачувані наслідки, вже починали проявлятися.

«Якби він тільки знав, як часто я це п’ю, то більше б не продав мені жодної краплі!» — подумки дорікнула собі Ніонель, витягаючи з внутрішньої кишені невелику склянку витягнутої форми. Вона поспіхом відкоркувала її, наливаючи в рот останні кілька крапель густої рідини.

Зілля подіяло миттєво, наповнивши її тіло енергією, мовби її виснаження було лише ілюзією. Хоча тіні під очима залишилися незмінними, вона вже не почувалася настільки знесиленою.

Ніонель притулилася спиною до стіни, розглядаючи величезні гобелени, що прикрашали стіни холу. Її очі пробіглися по витончених візерунках, але в голові були лише думки про те, що принц знову знайде спосіб зіпсувати її день.

Подвійні двері холу відчинилися з розмахом, порушивши відносну тишу приміщення. На порозі з’явилася принцеса Селін Арвеліс, її яскраво-червона сукня, розшита золотими візерунками, нагадувала полум’я, що готове спопелити все на своєму шляху. Вираз її обличчя був таким же гарячим і рішучим. Вона вмить зупинилася, помітивши Ніонель. Її очі зімкнулися в колючому погляді, а з вуст зірвався тонкий смішок.

— Ось ти де! — пролунало досить голосно, щоб звернути увагу кількох охоронців, що стояли неподалік. — Я знала, що знайду тебе саме тут.

Ніонель підняла голову, не поспішаючи реагувати. Вона знала, що означає цей зухвалий голос, її втома одразу поступилася місцем роздратуванню.

— Принцеса Арвеліс, — рівно вимовила вона, навіть не вставши зі свого місця. — Чим зобов’язана такій гучній появі?

Селін була досить відомою в королівстві, навіть попри те, що вона була з сусіднього. Всі заголовки газет в місті друкували її портрет з досить відвертим декольте. На додачу у принцеси була пристрасть до примірок найновіших суконь модисток, позуючи для тих же газет.

Селін стрімко підійшла до неї, кожен її крок був наповнений владною грацією.

— Ти серйозно? — саркастично запитала принцеса, зупинившись перед Ніонель. — Думаєш, я не знаю, хто ти така, і що ти тут робиш?

— Навіть уявлення не маю, що ви маєте на увазі, — спокійно відповіла Ніонель, але шкіра на руці, що стискала порожню склянку від зілля, трохи зблідла.

— Не прикидайся! — майже крикнула Селін, її очі блиснули гнівом. — Думаєш, ти перша, хто переслідує Кайрана? Так от, він ніколи не зверне уваги на таку, як ти.

Ніонель відчула, як в її грудях спалахнув вогонь образи. Вона заховала склянку назад до кишені, піднялася з крісла і обернулася до Селін, яка зараз виглядала мов левиця, готова атакувати.

— Перепрошую, що? — різко відповіла Ніонель, упираючись в неї поглядом.

— О, не потрібно перепрошувати, — Селін склала руки на грудях, — я чудово розумію, що ти до нестями закохана в нього і намагаєшся будь-яким чином привернути його увагу. Але він, — принцеса кивнула головою, — вже сказав мені, що ти надокучаєш йому своєю присутністю.

— Надокучаю? — перепитала Ніонель, її голос став крижаним. — Ви навіть не знаєте, хто я така, але вже робите висновки. І хто кому ще надокучає, — пирхнула Валгрейн згадуючи, як Кайран гупотів їй у двері.

— Мені достатньо знати, що ти не більше, ніж нав’язлива дівчина, яка мріє про недосяжне, — Селін наголосила останнє слово, зводячи брови. — Кортіло подивитися на ту, яка ладна на все, би зустрітися з Кайраном!

— Нав’язлива? — Ніонель зробила крок уперед, і тепер їхні обличчя були майже на одному рівні. — А чи не здається вам, принцесо, що ваші слова більше личать вам самій?

"Ти ж бо саме так напевне і поводишся з ним! Що за ситуація! Вона що стежить за ним, чи що?"

На обличчі Селін з’явився сплеск гніву, але вона швидко його сховала за крижаною усмішкою.

— Я його наречена. А ти? Хто ти така, щоб говорити зі мною в такому тоні?

— Я? — Ніонель схрестила руки на грудях. — Я детектив, якого призначено на справу про злочини, які, можливо, загрожують і вашому життю.

Принцеса, здавалося, зніяковіла на мить, але швидко повернула контроль над собою.

— Детектив? — вона глузливо примружилася. — Як зручно.

— Саме так, — сухо відповіла Ніонель. — І я тут через свій обов’язок, а не через дитячі фантазії, які ви собі вигадаєте.