— 18.

Пізня ніч огорнула місто глибокою тишею, яку зрідка порушували кроки нічних мандрівників або легкий шепіт вітру між будівлями. Світло ліхтарів створювало затишні острівці тепла в темряві, а десь на далекій вулиці було чутно приглушений дзвін годинникової башти.

Кайран стояв перед дверима скромного будинку Ніонель, нерішуче піднявши руку. Його рухи були обережними, майже невпевненими. Він постукав, ледь чутно, без жодного натиску - так, наче перевіряв, чи вона спить, не бажаючи її турбувати. Йому не подобалося, що він тут. І не подобалося, що її присутність потрібна йому більше, ніж він готовий був зізнатися собі.

За дверима не було чутно нічого, крім слабкого потріскування дров у каміні. Кайран уже збирався відступити, коли двері раптом прочинилися.

На порозі з’явилася Ніонель, злегка розкуйовджена, з волоссям, зібраним у недбалий пучок, окуляри й все ті ж дивні капці. На її обличчі читалася втома, але в очах спалахнув слабкий подив. Вона повільно вдивлялася в темряву, наче не до кінця вірила, хто до неї завітав.

— Я був певен, що ти спиш, — почав Кайран, опустивши погляд і злегка переминаючись із ноги на ногу.

— Тоді навіщо прийшов? — Ніонель прискіпливо вдивлялася в його обличчя, підозріло піднявши брову. Потім виставила голову з дверей, швидко озираючи вулицю, і з іронічною усмішкою додала: — Знаєш, сусіди можуть подумати, що ти мій постійний коханець.

Принц скривився, ніби вона ненароком торкнулася чогось болючого.

— Якщо вони так думають, то ти погано їх переконуєш у протилежному, — відповів він, хоча його тон був радше невпевненим, ніж іронічним.

— Заходь вже, — вона відступила, відчиняючи двері ширше, і, не чекаючи, коли він рушить, пішла до кімнати, залишаючи його на порозі.

Кайран на мить завмер, дивлячись на її силует у теплій напівтемряві кімнати. Потім, видихнувши, переступив поріг, намагаючись зрозуміти, чому саме йому здавалося, що ця жінка знає більше, ніж дозволяє зрозуміти.

Баландвінд обережно зачинив двері за собою, відчуваючи себе дещо незвично у скромному, але затишному помешканні Ніонель. Його погляд ковзнув по кімнаті, спиняючись на дивних деталях, які відображали її характер: куток із книжками, що були складені нерівними стопками, світильник із пошкодженою основою, який все одно продовжував випромінювати м'яке світло, і дерев'яний стілець із ковдрою, яку, вочевидь, вона забула скласти.

— В тебе поганий зір?

— Ти про це? — вона вказала на окуляри, — це артефакт, який допомагає чіткіше бачити, коли двоїться в очах.

— Двоїться в очах? Це щось нове, — нарешті озвався він, оглядаючи окуляри детальніше на її обличчі.

— Не зовсім, — відповіла вона. — Інколи після сильного напруження, сп'яніння чи магічних атак. Ти ж знаєш, моя робота не завжди обмежується простою рутиною.

— І все ж це не пояснює, чому ти виглядаєш... так, — його погляд зупинився на капцях із зітертими візерунками та облізлими бантами, які виглядали абсолютно невідповідними до її зазвичай серйозного вигляду.

Ніонель, зрозумівши, куди він дивиться, пирхнула.

— Якщо це зачіпає твою королівську гідність, можеш вийти за поріг, — пожартувала вона, але не без нотки роздратування.

Кайран лише підняв руки, ніби здаючись.

— Гаразд, не хочу сваритися з капцями. Але ти не відповіла, чому ти не спиш.

— А ти не відповів, навіщо прийшов, — вона сіла в старе, але зручне крісло, схрестивши ноги під собою, потягнувшись до столика за келихом червоного вина й кутаючись в плед. — Ну?

Принц, здавалося, на секунду втратив упевненість через картинку, яку бачив. Він подивився на неї так, ніби важив кожне слово, перш ніж вимовити:

— Зі мною ти не захотіла пити, — легкий докір ковзнув в його словах.

— Я говорила, що з тобою не хотіла пити.

— Чому?

Ніонель повільно піднесла келих до губ, роблячи ковток вина, її погляд з-під вій уважно вивчав принца. Світло від каміна ледь освітлювало кімнату, танцюючи відблисками на її склі. Вона сиділа в кріслі, загорнувшись у теплий плед, мовби намагаючись створити між ними стіну спокою й відстороненості, але грайливий вогник у її очах розповідав іншу історію.

— Просто, — відповіла вона, підкреслено знизавши плечима, так, наче його питання не мало для неї жодного значення.

Кайран стояв посеред кімнати, як тінь від чогось величного і небезпечного. Його постава була ідеально рівною, хоча в м'якому світлі здавалося, що плечі трохи напружені. Він вдивлявся в неї, як хижак, що вивчає здобич.

— Просто, — він примружився, ледь нахиливши голову. — Ось як ти пояснюєш свої примхи?

Ніонель не відповіла, знову зробивши ковток вина.

— Знаєш, — він наблизився до крісла, зупинившись досить близько, щоб вона відчула його присутність, але не настільки, щоб це виглядало надто нахабно. — Від тебе неможливо отримати прямої відповіді.

Вона усміхнулася, грайливо піднявши одну брову:

— Бо ти хочеш відповіді, яку тебе задовольняють. Але чи ти готовий до моєї? Вона може тобі не сподобатися.