— 17.

Коридори палацу були спокійні, залиті м’яким світлом факелів. Тиша вечора була майже абсолютною, порушувана лише приглушеним шарудінням підошов по кам’яній підлозі.

Біля дверей до його кімнати стояв Арґілл, кремезний, мов вежа, охоронець із пронизливим поглядом і непохитною поставою. Проте зараз він виглядав майже жалюгідно, похнюплений, із легким відтінком провини в очах.

Кайран зупинився за кілька кроків, склавши руки на грудях. Його брови піднялися в недовірливому подиві.

— Якщо ти стоїш тут, охороняючи мої двері, то вона в моїй кімнаті? — поцікавився він із напівіронічною посмішкою.

Теон зітхнув, немов це запитання було очікуваним, але все одно неприємним.

— Так, — визнав він, схиляючи голову перед принцом. Його голос був низьким, майже винуватим. — Застосовувати силу проти жінок не толерантно.

— Зовсім не толерантно, — пробурмотів Кайран, закочуючи очі.

— Вона принцеса, я не можу її зупиняти, — додав Теон у своє виправдання. — Тим паче коли ви самі назначили їй зустріч.

Кайран потер перенісся, відчуваючи, як важкість дня накочується з новою силою.

— Гаразд, — зрештою сказав він, зітхнувши. — Йди відпочивай. Завтра буде важкий день.

Теон швидко кивнув, відступивши крок назад.

— Спокійної ночі, Ваша Високосте, — пробурмотів він, перш ніж рушити в бік сходів, залишаючи Кайрана самого.

Принц кілька секунд вагався, дивлячись на двері, ніби вони були ворогом, якого потрібно здолати. Потім усе ж рішуче натиснув на ручку, заходячи до своєї кімнати.

— І що ж ти забула тут цього разу? — тихо пробурмотів він, очікуючи нову порцію сюрпризів від своєї неочікуваної гості.

Двері до кімнати зачинилися за Кайраном із легким клацанням, і він відразу зрозумів, що це буде довга ніч.

— Порцію обіцяних мені цілунків, — зухвало пролунало з боку ліжка.

На білосніжній постелі, ніби на троні, розташувалася принцеса Селін Арвеліс, донька короля Аскалії. Її темно-каштанове волосся, майстерно укладене раніше, зараз розсипалося по плечах, а темно-синя сукня з дорогого оксамиту підкреслювала кожен вигин її тіла. Вона лежала, недбало відкинувшись, мов ця кімната була її власною, а не чужою територією.

Кайран застиг на місці, спираючись на двері й схрестивши руки на грудях. Селін завжди була причиною його головного болю.

— Ти не можеш так безцеремонно входити в мою кімнату! — промовив він з ідеальним поєднанням роздратування і сарказму.

— Та перестань, — відмахнулася Селін, із грайливою посмішкою підводячись із ліжка. — Усі й так знають, що твій батько й мій хочуть укласти політичний шлюб.

Вона рушила до нього, її хода була плавною й упевненою, немов вона вже володіла кожним сантиметром цього простору. Зупинившись у небезпечній близькості, Селін торкнулася ґудзиків на його сорочці.

— Навіщо вдаватися до цих комедій? — її голос був тихий, майже шепіт. — Рано чи пізно ми все одно ділитимемо одне ліжко.

Її тонкі пальці почали повільно розстібати перший ґудзик.

Кайран стояв нерухомо, його обличчя залишалося непроникним. Він дивився їй просто в очі, немов намагався розгадати її справжні наміри.

— А що, якщо я цього не хочу? — тихо, але твердо сказав він, не зрушивши з місця.

Селін підняла брову, її посмішка стала ширшою.

— Це не має значення, чи хочеш ти, чи ні. Ми - інструменти у грі наших батьків. Ти знаєш це так само як і я.

Її пальці затрималися на другому ґудзику, але Кайран м’яко відсунув її руки.

— Селін, — він зробив крок назад, створюючи між ними безпечну дистанцію. — Я поважаю тебе, але не варто плутати політику з… чимось іншим.

— А хто сказав, що я плутаю? — її голос був солодким, але в очах спалахнуло роздратування.

— Тоді йди й зачекай, поки наші батьки укладуть угоду. А зараз - ніч пізня, і мені потрібен відпочинок, — Кайран повернувся до дверей, жестом вказуючи їй на вихід.

Селін проігнорувала слова принца, прямуючи до нього ледь не впритиск. Кайран споглядав, як простір між ними зникає, як принцеса опускається перед ним на коліна, а її руки без жодного сорому торкаються його ширінки.

— Нещодавно ти стогнав моє ім'я, коли я на тобі була зверху, а тепер "плутати політику з чимось іншим"?!

Бладвін спостерігав так, ніби випробовував, наскільки далеко зайде Арвеліс, та її дотик ставав ще більш зухвалим. Вона впевнено діяла, не зупиняючись і не чекаючи дозволу, ніби це було найприродніше у світі. Селін його дражнила, навмисне не переступаючи межу так і не знявши з нього ні штанів, ні білизни. Його подих на мить перервався, поки її погляд, пронизливо-сміливий, піднявся до нього.

— Ти не зміниш свого плану, так? — прохрипів він, спробувавши взяти контроль над ситуацією, та це вдавалося йому тяжко.

Її усмішка була теплою, але водночас викликала почуття, що розривали його терпіння. Секунда здавалася вічністю, напруга в кімнаті зростала з кожним її вмілим рухом. Тонка тканина розділяла його від тепла її рук та губ.