— 15.

Кайран відкинувся на спинку крісла, уважно дивлячись на Ніонель, яка скуштувала тістечко, відводячи погляд убік, їй було ніяково обідати з принцом. І їй не хотілося, щоб він помітить її розгубленість.

— Як щодо угоди? — несподівано запропонував Кайран, поклавши лікті на стіл і нахилившись трохи вперед.

— Угоди? — вона зупинилася, скептично піднявши брову.

— Ти хочеш більше дізнатися про Серцевира і те, що я знаю, — він театрально зітхнув, ніби розмірковуючи. — Готовий обміняти інформацію на поцілунок.

Вона завмерла, упершись у нього поглядом. Його слова прозвучали настільки несподівано, що вона навіть не одразу зрозуміла, чи це жарт, чи він справді серйозно.

— Що? — прохолодно вимовила вона, але в її очах промайнув збентежений блиск.

— Поцілунок, Ніонель, — повторив він, і його голос був занадто рівним, щоб зрозуміти, насміхається він чи справді чогось хоче.

Вона довго дивилася на нього, намагаючись вичитати істину з його обличчя. Принц не витримав і розсміявся, відкинувшись на спинку крісла.

— Розслабся, — усміхнувся він, піднявши руки в примирливому жесті. — Ти надто серйозно до всього ставишся. Це був жарт.

— Жарт, — повторила вона, похмуро дивлячись на нього, апетит зник повністю.

— Так, — він театрально витер вигадану сльозу від сміху, але додав, тепер уже спокійніше: — Ти не в моєму смаку, якщо це тебе турбує.

— Дуже тішить, ця інформація, — відповіла вона з сухим сарказмом, але її голос усе ж злегка смикнувся в інтонації.

— Хоча, чесно кажучи, — продовжив Кайран, підносячи келих із вином, — ти могла б трохи розслабитися. Серцевир не перетворить твоє серце на кристал, якщо ти дозволиш собі посміхнутися.

— Посмішки не врятують королівство, — різко відрізала вона, хоча куточки її губ ледь помітно сіпнулися.

— Але вони точно зроблять цю трапезу приємнішим, — підсумував він, підморгнувши їй.

Ніонель зітхнула, відставляючи порожню чашку з чаєм. Офіціант тихо підійшов, прибираючи порожні тарілки, залишивши їх удвох у легкій напівтемряві.

Кайран підвівся першим, легко відсуваючи стілець для неї.

— Ти навіть у дрібницях хочеш тримати контроль, — кинула вона з сарказмом, але підвелася.

— Я не говорив? Це вроджене, — відповів він без жодної краплі іронії, підносячи плащ, що висів на спинці її стільця. — Зрештою, що б ти робила без мене?

— Жила спокійніше, — відрізала вона, приймаючи плащ і різким рухом застібаючи його.

Вони пройшли через головний зал закладу, який все ще був порожнім. У повітрі лишився легкий аромат спецій і свічкового воску. Їх зустрів привітний портьє, що відкрив двері, пропускаючи їх назовні.

Прохолодний осінній вітер м’яко огорнув обличчя Ніонель. На вулиці було тихо, лише звук кінських копит у далечині нагадував, що місто ще не спало. Карета чекала біля входу, її лакований корпус відбивав тьмяне світло ліхтарів.

Кайран, як завжди, галантно подав їй руку, допомагаючи піднятися на сходинку і цього разу вона все ж прийняла його допомогу. Його дотик був м’яким, але впевненим, і Ніонель на мить затримала погляд на ньому, перш ніж увійти всередину.

Вечір опустився на місто, вкриваючи вулиці теплим напівсвітлом ліхтарів. Карета рушила плавно, залишаючи позаду вишуканий заклад і занурюючи їх у м’яку тишу.

— Трапеза була… незвичною, — зауважила Ніонель, притискаючись ближче до дверей, щоб тримати дистанцію.

— Але безумовно приємною, — підхопив Кайран, кивнувши їй зі стриманою усмішкою. — Завжди приємно ділити трапезу з компанією, яка не боїться сказати, те, що справді думає.

— Ти просто розважаєшся, — сухо відповіла вона, поглянувши на нього.

— Що ж, інколи й розваги бувають корисними, — його голос звучав ледь іронічно, але в очах світилося щось щире.

Коли карета підкотила до її будинку, Кайран галантно вийшов першим, потім подав їй руку.

— Ніонель, — почав він, коли вона вже збиралася зайти до будинку. Його голос став серйознішим. — Завтра вранці потрібно перевірити список тих, хто нещодавно отримував доступ до архівів. Я певен, що хтось шукав старі записи про артефакти або ритуали, пов’язані з перетворенням сердець.

— Архіви? — вона трохи нахилила голову, уважно дивлячись на нього. — Думаєш, це допоможе?

— Ми не можемо ігнорувати жодну можливість, — відповів він твердо. — Серцевир грає на випередження, і якщо ми хочемо його випередити, мусимо знати, звідки він черпає чи черпав інформацію.

— Добре, — Ніонель кивнула, обдумуючи доручення. — Я завтра за це візьмуся. Стосовно ритуального кола...

— Я сам візьмуся за вивчення ритуального кола, — його голос став холодним. — Воно небезпечніше, ніж здається на перший погляд.

— Очікувано, — вона закотила очі. — Який сенс збирати слідчо-оперативну групу, якщо ти хочеш - "все сам"? А байдуже! — Вона лише зітхнула й розвернулася, направляючись до дверей.

— Гарної ночі, Ніонель, — сказав Кайран проігнорувавши її буботіння, перш ніж сісти назад у карету.