— 14.

Напружену тишу раптом розірвав гучний і цілком недоречний у цій ситуації звук. Ніонель здригнулася, одразу відвівши погляд убік, ніби це зовсім не її шлунок голосно заявив про свої потреби.

Бладвінд перевів на неї здивований погляд і ледь помітно усміхнувся.

— Ти голодна?

Валгрейн миттєво спалахнула від обурення, хоч і намагалася не показати цього.

"Що за дурне питання! Звісно, я голодна! Я б зараз і слона з’їла! Вже далеко за третю! Коли я мала б, по-твоєму, знайти час, щоб поїсти?! Але ні, давайте ще ритуальні кола оглянемо й поговоримо про заборонені артефакти!"

— Ми тут закінчили, чи ще будуть доручення? — холодно перепитала вона, обравши ігнорувати його питання.

— Ніонель, ти голодна? — повторив Кайран, уже трохи більш наполегливо, дивлячись їй прямо в очі.

— Забіжу в пекарню і візьму собі булочку, — відповіла вона, намагаючись здаватися байдужою. — Стосовно артефакту…

— Йдемо обідати, — коротко обірвав її принц.

Не чекаючи відповіді, Кайран розвернувся і впевнено попрямував до виходу з вежі.

Ніонель розгублено глянула йому вслід, потім зітхнула й, закотивши очі, поспішила наздоганяти.

— Ти ж розумієш, що я можу сама знайти собі їжу? — саркастично кинула вона, вирівнюючи крок із ним.

— Ти втомлена, — просто відповів він, навіть не обертаючись. — І розлючена. А ще голодна. Не найкращий стан, щоб приймати важливі рішення.

— Дякую за аналіз моєї персони. Може, ще скажеш, коли я маю лягати спати? З прокиданням все й так ясно.

— Якщо доведеться, скажу, — спокійно відповів Кайран, але кутики його губ ледь помітно піднялися.

"І він — майбутній правитель! Горе! Цілковите горе для королівства," — подумки бурчала Ніонель, намагаючись знайти хоч якийсь аргумент, щоб відмовитися. Але гучний буркіт шлунка знову її зрадив, і вона, червоніючи, промовчала, йдучи слідом за принцом.

***

Карета плавно зупинилася перед величною будівлею з мармуровими колонами й вишуканими вітражами. На вигляд це був один із найрозкішніших закладів у столиці, про який Ніонель раніше тільки чула. Вона недовірливо зиркнула на Кайрана, що вже простягнув руку, щоб допомогти їй вийти.

— Ти серйозно? — запитала вона, підозріло глянувши на його бездоганно рівний вираз обличчя.

— Щось не так? — спокійно перепитав принц, опускаючи руку, коли зрозумів, що Ніонель знову проігнорує жест.

— Це не обід, це… — вона оглянула фасад закладу. — Це суцільна надмірність і витратність.

— Це їжа, яка тобі потрібна, — коротко відрізав Кайран, — я також їстиму, — він впевнено попрямував до входу, залишивши її зітхати й наздоганяти.

Усередині їх зустрів привітний чоловік середнього віку у витонченій уніформі. Його елегантний уклін був таким бездоганним, що Ніонель навіть стало ніяково за власну простоту.

— Ваша Високість, ми вас зачекалися, все вже підготовлено для вас. Шеф-кухар уже розпочав приготування, — повідомив він, проводячи їх до окремої зали, освітленої теплим світлом кришталевих люстр. — Вино подати вашій супутниці?

— Я не його…

Валгрейн не дали правого говорити, власне як і обирати. Її навіть не запитали, чи вживає вона вино.

— Келих, такого ж, як і мені, — коротко промовив Кайран.

Зала була порожньою, але вишукана сервування столу, шовкові скатертини й коштовний порцеляновий посуд натякали на те, що обслуговування тут на найвищому рівні.

Ніонель нервово озирнулася.

— Це закритий захід?

— Звісно, — спокійно відповів Кайран, сідаючи за стіл. — Я не можу дозволити, щоб хтось заважав нам обговорити важливі деталі справи.

— Ти заздалегідь все... хоча так, важливі справи… — повторила вона, але більше не заперечувала, відчуваючи, як аромат смачної їжі вже витає у повітрі.

До них підійшов сам шеф-кухар - чоловік із густою сивиною в волоссі, у білосніжному фартусі, що видавався справжнім митцем своєї справи.

— Мені сказали, що сьогодні я готую для особливих гостей, — звернувся він до них, із легким акцентом. — Що бажаєте, Ваша Високість?

— Щось ситне й гаряче для моєї супутниці, — відповів Кайран, не вагаючись. — І, будь ласка, без витребеньок. Вона не любить зайвих церемоній.

— Ще і як люб’язно, — пробурмотіла Ніонель, сідаючи навпроти.

— Що ви сказали? — невинно перепитав принц, спираючись ліктем на стіл і задоволено спостерігаючи за нею.

— Я сказала, що у тебе, мабуть, велика практика в обирані їжі для "супутниць", — холодно відповіла вона, схрещуючи руки.

Кайран лише ледь посміхнувся.

— Повір мені, я тут для справи, а не для приємностей.

— Сподіваюся, що це стосується і мене, — відрізала вона, хоча її шлунок був явно вдячний за цей несподіваний розкішний обід.

На столі з’явилися перші страви - ніжний крем-суп із гарбуза, поданий у мініатюрних чашах та теплі булочки, які ще парували. Аромат викликав у Ніонель легке запаморочення від голоду, але вона намагалася зберігати обличчя.