— 10.

Світанок нагнав зацікавлених зівак. Темрява змінилася на щільний туман, крізь який сонячні промені ледь пробивалися. Закинута площа тепер зовсім не здавалася закинутою. Перехожих було достатньо, що значно ускладнювало їхню справу.

— Гаррен, поговори з усіма, хто міг бачити щось підозріле, — продовжив Кайран, поглядом відсилаючи колишнього допитувача до групи зібраних очевидців-зівак.

Гаррен, хитаючи головою, невдоволено глянув на невпевнених перехожих, які переминалися з ноги на ногу під наглядом королівської охорони яка також долучилася. Валгрейн подібний розклад не подобався. Охорона привертала зайву увагу навіть в закинутій площі, власне як і купа людей, які метушилися навколо тіла. Ніонель не зникла працювати так, і її буквально всю “коцюрбило” не лише від присутності Крайтона, а й методів, які обрав принц.

— Якщо хоч один із них видасть щось більше, ніж "нічого не бачив", це буде диво, — пробурмотів Вельс, але все ж попрямував у бік свідків.

— Теон, перевір периметр ще раз, але зосередься на місцевих слідах. Можливо, ми зможемо зрозуміти, як саме вбивця сюди дістався, і може знайти ще очевидців, — Кайран повернувся до свого колишнього камердинера.

— Зроблю, — сухо відповів Теон, перевіряючи, чи кинджал на поясі сидить достатньо щільно, і зник у розсіяному тумані.

Кайран повернувся до Ніонель, яка досі пильно розглядала тіло.

— Ви так захопилися, що й забули, що ми тут не на екскурсії, — зазначив принц із ноткою іронії.

— Якщо ви мене сюди привезли, то дозвольте працювати, — відрубала Ніонель, не відводячи очей від тіла. — Але якщо вам так кортить, можу підкинути кілька гіпотез.

— Що ж, я слухаю, леді Валгрейн, — Кайран схрестив руки на грудях, явно провокуючи її на відповідь.

Ніонель вирівнялася й кинула на принца гострий погляд. Спілкування з людиною, в якій текла королівська кров, для неї коштувало чималих зусиль. Їй би зараз знову виплеснути стакан з водою, щоб запал Кайрана трішки охолов. Та не можна було, як-не-як а він був її майбутнім правителем.

— По-перше, відсутність крові й серця натякає на витонченість, яку важко відтворити без магії. Витягнути серце через таку щілину - це неможливо фізично! Але якщо Марісса права, і тут немає магічного сліду, значить, інструмент чи метод, який використовувався, не просто фізичний. Це щось унікальне. Можливо артефакт, хоча я не чула про такий винахід, який би зменшував внутрішні органи та витягнув рідину.

— Продовжуйте, — спокійно промовив принц, хоча його погляд тепер був куди більш зосередженим.

— По-друге, жертва. Звичайний прислужник, який працював у палаці. Якщо це імітація Серцевира, то напад обрано невипадково. Хтось хоче привернути увагу корони.

— Або королеви, — раптом додала Марісса, і відразу ж змовкла.

Ніонель кинула на неї короткий погляд, не розуміючи чи колега щось більше знає, чи просто виказала своє припущення. Акцентувати Валгрейн на цьому не стала, продовживши:

— І останнє, місце злочину. Закинута площа, до якої доступ відкритий для всіх. Тільки вельможі вважають, що тут все закинуте. Життя простих людей тут вирує, можливо не так, як мало бути. Жодної таємниці в тому, як сюди дістатися немає. Це теж може бути частиною задуму. Усе виглядає так, ніби нас просто підштовхують до висновків, які можуть бути помилковими.

— Ви вважаєте, що це пастка? — запитав Кайран.

— Це було б логічно, — відповіла Ніонель. — Але чиїй саме пастці ми піддаємося, треба ще з’ясувати.

Принц мовчки подивився на неї кілька секунд, а потім нарешті заговорив:

— Добре. Тоді ви й Арден підете далі разом. Він знає місто краще за будь-кого з нас. Марісса продовжить аналіз, а я координуватиму ваші дії з палацу.

Ніонель стиснула щелепи на словах - "знає місто краще за будь-кого з нас", від останніх слів принца, шкірою пройшовся мороз.

— Як скажете, Ваша Високосте, — буркнула Ніонель, її тон відчутно підкреслював, що співпраця з Арденом її не радує. — Делегуйте справи з безпечного палацу, а брудну роботу залиште для нас.

Арден у відповідь лише ледь підняв кутики губ, що могло бути чи то посмішкою, чи то вираженням легкого роздратування.

— Ми знайдемо відповіді, Ваша Високість, можете покластися на мене! — відповідально вимовив Крайтон, а потім жестом запросив Ніонель вирушити за ним.

— Ти напилася зілля чи коріння дурману об’їлася?! — проторохтів пошепки Арден, нахилившись до Ніонель. Його голос був глухим, але настільки зарядженим гнівом, що здавався громом у нічній тиші. — Він тобі що, друг, що ти дозволяєш собі так говорити з принцом? — Його карі очі зараз нагадували дві розпечені вуглини, що палали від обурення, а щелепи смикалися з такою силою, ніби він ледве стримувався від більш різких слів. — У тебе дах зовсім поїхав? Закортіло у в’язницю день-другий відпочити?!

Його слова звучали більше як попередження, ніж питання. І перш ніж Ніонель встигла відповісти чи навіть обуритися його різкістю, Арден ухопив її за руку й майже силоміць потягнув за собою.

Валгрейн спершу здивовано підняла свої темно-сині очі, зустрівшись із його поглядом. У його виразі, поряд із гнівом, було ще щось, чого вона не очікувала — тривога, навіть турбота. Зазвичай вона вже б випустила в нього пару невеликих заклинань, щоб відбити охоту торкатися її без дозволу. Але цього разу - можливо, через напруження, можливо, через обставини - вона мовчки дозволила йому вести себе за руку, не пручаючись.