— 8.

У тиші передсвітанкової ночі різкий, наполегливий стукіт у двері змусив Ніонель схопитися з ліжка, мало не впавши на підлогу. Гупання було таким гучним, що здавалося, ніби двері от-от вилетять із завіс. Кайран не просто стукав — він молотив кулаком із завзятістю людини, яка абсолютно не переймається, що хтось може ще спати о четвертій ранку.

— Відчиняйте! — голосно вимагав він з іншого боку. — Часу немає!

— Тарнел тебе вхопи... — пробурмотіла собі під ніс Ніонель, намагаючись розплющити очі, водночас натягуючи халат наспіх.

Не встигла вона підійти до дверей, як стукіт повторився, ще сильніший і нетерплячий. Двері навіть трохи здригнулися в рамі, й Ніонель здалося, що вони не витримають такого натиску.

— Відчиніть негайно, інакше я зламаю ці двері! — приглушено пролунав голос Кайрана, насичений уривчастими нотками роздратування. — Чому я вас маю так довго чекати!

Вона швидко відкинула засувку, розчинивши двері лише настільки, щоб визирнути.

— Ти... ви що, зовсім збожеволіли? — буркнула вона, але з того, як вона намагалася втримати двері, було очевидно, що втома і раптова тривога зробили її нервовою.

Кайран був одягнений у темний плащ, без корони і взагалі жодного натяку на свій титул, стояв на порозі з таким виглядом, ніби це не він гупотів, а його тут раптом вирішили затримати.

— Я? Ні, — відповів він холодно, одразу проходячи повз неї до квартири. — Швидко збирайтеся, у нас нова жертва, — різко промовив принц, його голос звучав як команда.

— Ви взагалі знаєте, котра година? — сонно пробурмотіла вона, позіхаючи й намагаючись протерти очі.

Її волосся, неохайно зібране у високий пучок, виглядало настільки хаотично, що принц мимоволі затримав погляд, а ще її домашні капці з облізлими бантами. Вони були жахливими, і зовсім позбавлені смаку не кажучи вже про час зношення.

— Четверта ранку, — коротко відповів Кайран, схрещуючи руки на грудях. — Ви ознайомилися зі справою, яку я передав вам учора?

— Справою? — Ніонель зупинилася, пригадуючи, і її очі раптом звузилися. — Ви хоч розумієте, що я повернулася додому лише о другій ночі? — пробурчала Ніонель, затуляючи рот долонею, щоб позіхнути.

— І? — спокійно запитав принц, але в його голосі було чутно іронію. — Справу переглянули?

— Звісно. Бо хтось вимагає від людей пригнути вище голови, — відповіла вона, кинувши на нього роздратований погляд. — А тепер скажіть, чи ця жертва може почекати хоча б до світанку?

Кайран підняв брову, на його обличчі промайнула тінь невдоволення.

— Серцевир не чекає. Його жертви — також.

Ніонель зітхнула, розуміючи, що суперечка тут безглузда.

— Добре, дайте мені хвилину, — буркнула вона, розвертаючись. — Хоча б одягнуся.

Принц зазирнув за її спину, але швидко відвернувся, коли зрозумів, що її дім більше нагадує стихійне лихо.

— І ще, — кинув він, поки вона зникала в коридорі. — Наступного разу я вимагатиму, щоб ви були готові завжди.

— І ще, — долинув її голос з кімнати, наповнений сарказмом. — Наступного разу залиште свої королівські манери біля моїх дверей.

Кайран скривився, але вирішив промовчати, хоча волів би, щоб мовчала саме його напарниця.

Ніонель повернулася до дверей через кілька хвилин, уже одягнена у звичний для себе - темний светр поверх якого був надягнутий плащ, прості чорні штани та шкіряні чоботи. Її волосся було поспіхом зібране у низький пучок, а на обличчі читалася втома, змішана з роздратуванням.

Кайран мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що вони можуть вирушати. На вулиці на них чекала магічна карета Ефірон — витвір техномагії, що гармонійно поєднував класичну естетику та сучасні магічні технології. Її корпус був виготовлений із міцного світло-сріблястого металу з тонкими декоративними гравіюванням, магічних символів. Великі вікна були обрамлені різьбленими металевими рамами, а дах прикрашала мініатюрна мідна антена, що спліталася у формі спіралі, використовуючи магічну енергію для руху. Замість звичайних коліс, Ефірон мав пласкі магнітні платформи, які дозволяли йому плавно ковзати над землею. Карету тягнули дві істоти, відомі як Ауропіри — магічні створіння схожі на примар, напівпрозорі, з довгими шиями й синім вогнем, який мерехтів усередині їхніх тіньових тіл, що мали форму коня.

— Ого, справжня королівська розкіш, — буркнула Ніонель, вражена видом транспорту, але намагалася цього не показувати.

Вона швидко зайняла місце всередині не чекаючи запрошення. Усередині карета була обшита м'якими тканинами насичених кольорів — винного та смарагдового, з невеликими золотими вкрапленнями на сидіннях і стінах. Внутрішнє освітлення забезпечували крихітні кристали, вмонтовані в стелю, що випромінювали тепле, затишне світло. Ефірон могли собі дозволити тільки вельможі з хорошими статками.

Кайран сів навпроти, уважно спостерігаючи за її реакцією.

— Ви, здається, не зовсім цінуєте, скільки коштує ця "розкіш", — зауважив він із легким натяком на іронію.

— Та ні, я просто думаю, що ви могли б придбати щось простіше, — відповіла вона, зручно вмощуючись. — Зрештою, полювання на маніяків у такій кареті — це трохи... як би це сказати? Виглядає показово. Ви ж ніби приховуєте свій титул, а цей транспорт... Ми на видноті.