— 7.

Ніч над столицею впала важкою завісою, поглинаючи всі звуки й кольори. Вуличні ліхтарі миготіли, наче передчували щось недобре, а їхні тьмяні промені губилися в павутині вузьких провулків. Тиша була нестерпною, настільки густою, що, здавалося, її можна було б торкнутися. Але це була лише видимість — у тінях шурхотіло життя, темне, приховане.

На покинутій площі, де давно не чулося людського голосу, постать чоловіка стояла, наче статуя, нерухомо, мовби боячись навіть дихнути. Його ліхтар ледь освітлював розмиті контури бруківки, але темрява за спиною була настільки густою, що, здавалось, могла проковтнути навіть те слабке світло. Він нервово стискав пальцями руків’я ліхтаря, раз по раз оглядаючись через плече, ніби чекаючи когось або чогось.

І він дочекався.

Тінь з’явилася беззвучно, виринаючи з темряви, як привид. Її плащ здавалося жив своїм життям, мерехтів тьмяним сяйвом, яке одночасно поглинало і відштовхувало світло місяця. Непомітні рухи, в яких було більше впевненості, ніж у багатьох людей за все їхнє життя, нагадували танець смерті. Убивця.

— Ви спізнилися, — чоловік говорив тихо, так, ніби їх могли підслухати.

— Я прийшов тоді, коли потрібно, — сухо відповів убивця, якого у дворі всі знали лише як містер Тінь. Його голос був холодним, беземоційним, ніби належав не людині, а самому мороку. — Що у вас для мене?

— Принц Кайран, — чоловік хрипко проковтнув повітря, — він запросив до себе... жінку.

Убивця повільно підняв голову, наче ті кілька слів могли кардинально змінити його плани.

— Жінку? — його голос ледь чутно змінив тон, ніби слова того чоловіка викликали легкий інтерес.

— Її звати Ніонель Валгрейн, — поспіхом продовжив інформатор, — детектив, яка спеціалізується на злочинах які в більшості пов'язані з темною магією. Король дозволив їй працювати із принцом.

— Я вже казав, немає ні темної, ні світлої магії. Це людське розуміння - ділите те, що не має кольору чи належності до чогось конкретного.

— Так, — кивнув чоловік, — забувся. Вибачте!

Містер Тінь далі мовчав. Він зробив кілька неспішних кроків, наближаючись до інформатора, чий ліхтар тепер тремтів разом із його руками.

— Чому це має мене цікавити? — нарешті заговорив він, нахиляючись до чоловіка так, що їхні обличчя були одне на проти одного. — Жінка детектив. Що в ній такого особливого?

— Вона небезпечна, — прошепотів інформатор, задкуючи на крок. — Кажуть, вона знає, як знайти тих, кого інші вважають примарами.

Містер Тінь на мить завмер, а потім злегка усміхнувся.

— Примарам не страшні мисливці, — сказав він, витягуючи кинджал із рукава. — Але нехай спробує.

І перш ніж чоловік устиг хоч щось відповісти, срібляста блискавка пробила темряву, влучаючи точно в серце інформатора. Ліхтар впав на землю, але не встиг згаснути, бо його світло поглинула червона хвиля, що вирвалася з грудей чоловіка.

Убивця заворожено дивився, як сяйво продовжувало випливати з його долоні, залишаючи за собою холодну, мертву тишу. Кілька секунд і в його долоні лежав крихітний червоний кристал, що виблискував в сяйві місяця. Задоволена посмішка лягла на губи містера Тінь. Він поклав кристал до внутрішньої кишені свого плаща, так, мов це була дріб'язкова річ.

— Принц і його детектив, — прошепотів він, зникаючи в темряві. — Це буде цікаво.

***

У кабінеті Денріса Шайкорта, де товсті стіни були прикрашені портретами його видатних попередників, панувала напружена, наелектризована, атмосфера. Здавалося варто було піднести сірника, і той би вмить спалахнув. За дубовим столом сидів той, хто входив в комітет королівських інквізиторів, але зараз Денріс скоріше був батьком, ніж інквізитором, що виконує обов'язки. Його очі, в яких палахкотіло обурення, були прикуті до Ніонель, яка стояла перед ним з опущеними руками. Якби Денріс вмів, він би спопелив Ніонель поглядом.

— Ти зовсім втратила розум, дівчино?! — гримнув Денріс, ударивши долонею по столу. Його голос був сповнений не стільки злості, скільки справжньої батьківської тривоги. — Серцевир - це не черговий злочинець, який розкидається заклинаннями направо чи наліво! Це гірше. Він божевільний психопат! Ми навіть не знаємо, на що він здатен і яка зрештою його ціль!

— Як я могла відмовити принцу? — Ніонель зітхнула, не зводячи очей з підлоги. Її голос був стриманий, хоча в ньому ледь помітно відчувалася провина. — Це не моя особиста примха, Денрісе. Всі питання до принца.

— Принца! — майже сплюнув інквізитор, піднявшись на ноги. — Та хоч до самого короля! Це не змінює суті, дівчинко! Ти граєшся з полум’ям! Я ж тебе просив триматися якомога далі від справи "Серцевира"!

Валгрейн підняла голову, і її погляд загорівся тою звичною зухвалістю, яку Шайкорт звик бачити.

— Ви мене самі навчили ніколи не боятися того, що за завісою, Денрісе. А тепер самі хочете, щоб я відступила?

— Це різне! — гримнув інквізитор, обійшовши стіл і підійшовши до неї. — У Серцевира інша мета, і вона не пов’язана з золотом чи владою. Він же полює на душі, не інакше! А якщо він помітить тебе...

— Тоді отримає на горіхи, — м'яко, але твердо відповіла Ніонель. — Я знаю, що маю зробити. І наголошую, це не моя примха. Принц сам мене покликав до себе.