— 6.

Кайран стояв посеред розкішно обставленого кабінету, зберігаючи бездоганну поставу, його погляд був спрямований на важкі різьблені двері, за якими мала з’явитися Ніонель. В очікуванні він споглядав золотисті відблиски свічок, які кидали примарні тіні на темне дерев’яне оздоблення кімнати, але його думки були далеко від розкішних меблів. Він усе ще пам'ятав її обличчя, охоплене тріумфом у той момент, коли вона остаточно знешкодила грабіжника. Та сила, яку він спершу побачив у її діях, справила на нього враження. Проте зухвалість, з якою вона відреагувала на його присутність, і небажання прийняти його авторитет, стерли цю початкову повагу, ніби відштовхнули від нього бажання знову оцінити її талант.

Кайран глянув на свій письмовий стіл, на якому лежала справа, що детально описувала кожен із її успіхів та розслідувань. Відповідальність, мужність, гострий розум — усе це було на папері, але реальна зустріч залишила відчуття гіркоти. Як можна було так успішно нехтувати правилами, і водночас досягати настільки виняткових результатів? Бладвінд на це питання відповіді не знав.

Його руки перехрестилися на грудях, а на обличчі промайнула тінь роздратування. Для нього дисципліна та порядок завжди були основою ефективності, а Валгрейн, здавалося, втілювала повну протилежність.

Щойно двері відкрилися, його погляд змінився на холодний й пильний, наче він був готовий розібрати її зухвалість на дрібні частини. Кайран володів цим чудово.

Коли Ніонель обережно відчинила двері кабінету, серце гупало настільки голосно, що вона здивувалася, чи не почує це її співрозмовник. Вона очікувала побачити чиновника або ж офіцера, якого могли б призначити для розмови, але вже перший погляд на фігуру, що була перед нею, змусив усе в її грудях похолонути. На розкішно обтягнутому темною тканиною кріслі, сидів не хто інший, як той самий чоловік, із яким вона нещодавно перетнулася в трактирі.

Велична поставність, гострий погляд і спокійна впевненість у кожному жесті видавали в ньому людину, яка звикла до уваги й поваги. Однак найпомітнішою була його усмішка, холодна і спокійна, немов він насолоджувався її замішанням. Хвиля збентеження накрила Ніонель із головою, ноги на мить стали ніби ватними, а обличчя втратило колір. На голові тогос амого "вельможі" лежала корона. Валгрейн ледь стрималася від паніки, відчуваючи себе повністю оголеною під його пильним поглядом, ніби вже стало запізно щось виправити.

— Ваша Високосте... — її голос був позбавлений впевненості, а на обличчі помітне неприховане здивування. У голові вихором промайнуло все, що сталося в трактирі: як вона вперше зустріла його погляд, обличчя, яке вона прийняла за звичайного вельможу, те, як без зайвих церемоній виплеснула йому в обличчя воду, а потім ще погрожувала. Її обличчя знову залило жаром від сорому й розгубленості. — Ти… ви... принц! Тарнел мене вхопи! — ледве видихнула вона, автоматично прикриваючи рота долонями, наче це могло врятувати від зроблених помилок. — Вибачте за мою грубість! — проторохтіла вона похапцем.

Кайран, зі схрещеними руками на грудях, просто спостерігав за нею, і в його очах, що виблискували, мов крига, проглядався ледь помітний тріумф.

— Так, саме він. Принц, — промовив Кайран. — Сідайте, — він вказав на крісло. — Бачу, леді Валгрейн, що ми нарешті можемо познайомитися офіційно і все-таки поговорити. Хоча ліпше сказати, тепер ви приділите мені час, щоб мене вислухати, — його голос був настільки рівним і холодним, що кожне слово звучало наче чітко вивірений наказ. Він не відводив від неї погляду, пронизуючи її наскрізь, ніби прагнув зчитати кожну її думку ще до того, як вона її озвучить. — І, будь ласка, не стримуйтеся. Я вас не збираюся карати, якщо ви про це турбуєтесь, — додав він з іронією, натякаючи на минулу сцену в трактирі. — Але із задоволенням би уважно послухав ваші вибачення, але це, зараз не наразі, — додав він, спостерігаючи, як вона змагається із собою, намагаючись знайти правильні слова.

Ніонель, усвідомивши, що обмеження в жестах і словах зараз лише погіршують ситуацію, зітхнула і випрямилася, готуючись до формальної, але вже неминучої розмови.

— Ваша Високосте, якщо чесно, я не думала, що буду відповідати... перед вами особисто, за те, що сталося... Я взагалі не думала, що ви - принц. Спочатку я вас прийняла за чергового проблематичного залицяльника, а потім за спільника грабіжника, за яким стежила, — промовила вона, намагаючись надати голосу нейтрального тону, хоча її обличчя все ще зберігало вираз напруження і певної обуреної гордості.

Принц ледь помітно всміхнувся, нахиливши голову.

— Набридливий залицяльник?! — холодна маска принца тріснула, її слова вдалося знову зачепити Кайрана. Слова щодо спільника, його здавалось не цікавили. — Мене ще так не називали.

Ніонель ледве стримала посмішку, побачивши, як на мить самовпевненість принца похитнулася, і вона скористалася цим, щоб продовжити, хоч і обережно:

— Ваша Високосте, з моєї сторони ви з’явилися якраз у найнедоречніший момент. Хіба ж не виглядало це підозріло?! — її голос був тепер м’якшим, але тон залишався гострим. — Визнаю, я і не уявляла, що маю справу з кимось настільки… високопоставленим.

Принц, оговтавшись, знову надав своєму погляду холодну відстороненість, хоча в очах залишився ледь помітний блиск.

— Здається, хтось перебільшив свою вагомість, леді Валгрейн, — промовив він з насмішкуватою серйозністю, все ще тримаючи руки схрещеними на грудях. — Проте залицяльником мене точно ніхто ще не вважав. Леді Валгрейн, наша перша зустріч була дещо... справді передчасною, — його слова прозвучали з тонкою іронією, яка підкреслювала, що він ще не забув того, що сталося в трактирі. — Але ви тут не через це. Мені сказали, що ви з тих, хто не боїться кинути виклик будь-якому супротивнику і дотримуєтеся тільки власних правил. Скажіть, леді Валгрейн, ви зможете працювати в парі, якщо доведеться слідувати не лише власним переконанням?