— 5.

"Принц?! На який тарнел мені до палацу?!" — обурено пробурмотіла Ніонель, приймаючи протягнутий лист, від якого ледь вловимо пахло магічним пилком — таємна печатка, яку міг зламати лише адресат. Корона точно володіла цим пилком, що не сказати від решти магів, які мудрували завжди складні заклинання. Вона знервовано покрутила листа в руках, невпинно намагаючись пригадати, чи бува, не наробила чогось такого, що б могло привернути увагу до її скромної персони. Може не зовсім скромної, враховуючи її характер і лайки з комітетом.

"Ні, точно нічого! Якби й було щось — першими душу б витрясли комітет інквізиторів або ж… Денріс," — зітхнула вона, нарешті зламавши печатку.

Розгорнувши лист, Ніонель побачила одне-єдине, просте речення, яке змусило її засумніватися, чи часом, це не розіграш:

"Запрошую вас особисто на чашку чаю."

— Це жарт такий? — кинула вона охоронцю, вивчаючи його незворушне обличчя, хоча він, звісно, не міг знати змісту листа.

Вклавши листа назад у конверт і прикинувшись, ніби це запрошення нічого для неї не значить, вона ледь посміхнулася охоронцю. Думка про зустріч із принцом, якого раніше бачила лише в газетах, підігрівало одночасно її цікавість і неприємне хвилювання.

"З якого це дива принц хоче і мною особисту зустріч?! Це чаювання точно не обіцяє чогось хорошого... може варто сказати Денрісу?" — шипіла Ніонель подумки, вагаючись. — "Та гори воно все синім полум'ям Тарнела! Піду, дізнаюся причину, а потім все розповім!"

— Гадаю, ви мене проведете особисто, чи не так?

— Так.

Охоронець коротко кивнув і відступив. Ніонель не мала жодного бажання мати справу з принцом, адже зовсім не мала обґрунтованої відповіді для їхньої зустрічі, але відмовитися означало створити для себе халепу. Тож вона, тяжко зітхнувши, піднялася зі свого місця й рушила за ними.

***

Кайран стояв у тіні, його постать майже повністю розчинилася в мороці нічного провулка. Теон, мовчки заклавши руки за спину, теж уважно стежив за тим, що відбувається попереду. Їхні погляди прикипіли до сцени: у вузькому просторі між стінами трактиру та сусідньої будівлі спалахували яскраві, ледь приглушені ніччю магічні заряди.

"Вона зовсім не економить свій резерв магії. Це що битва на виживання?" — скептично подумав Бладвінд.

Ніонель, справді не шкодуючи сили, метала заклинання з такою пристрастю, ніби її слова та рухи створювали цілу бурю. Грабіжник, притиснутий до стіни, марно намагався уникнути блискавичних ударів. Його захисні бар'єри мерехтіли, слабшаючи від кожного нового виплеску магії, а очі - злякано дивилися на обличчя детектива, сповнене далеко не холодної рішучості, а скоріше лютті.

— Ви не збираєтеся втрутитися? — Теон поглянув на принца, тонко всміхнувшись, ніби знав його відповідь наперед.

Кайран витримав паузу, поблажливо насолоджуючись видовищем.

— Збираюся, — промовив він, не зводячи погляду з Ніонель. Зробив крок уперед, коли раптовий спалах змусив його відскочити. Інстинктивно він виставив руку, створюючи захисний щит, що миттєво вловив уламки чужого заклинання, відбивши їх у безпечному напрямку.

— Ти будеш проклинати той день, коли зустрівся зі мною! — зневажливо погрожувала Ніонель, направляючи останній енергетичний потік на грабіжника, що, здавалося, нарешті здався.

Принц затримав дихання, спостерігаючи, як зухвала тендітна дівчина-детектив стояла над переможеним злочинцем, обличчя її було освітлене мерехтінням залишкової магії. В її погляді, повному тріумфу й контролю, прослизали нотки непідробного азарту, і це його вразило. У ній було щось... незбагнене: сила, спонтанність і рішучість, що відчувалася в кожному її русі, ніби сама ніч стала союзником її магії.

"Неймовірна… вона суцільна буря! І з нею мені співпрацювати?" — думав Кайран, не помічаючи, як на обличчі з'явилася легка посмішка.

Тим часом Теон повільно задкуючи, змахнув рукою, й магія вислизнула з його пальців, вкриваючи тонким павутинням заклинання, роблячи його не помітним.

— Чого вирячився?

Кайран застиг на місці, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя, хоча всередині відчув, як щось зачепило його гордість. Перед ним стояла Ніонель, ніби сама стихія, яка щойно приборкала цілий світ. Її обличчя досі світились азартом і задоволенням від перемоги, а волосся, вибившись з-під капелюха, ледь розвіювалось, додаючи їй ще більшого вигляду впертої, рішучої мисливиці. Бладвінд не бачив де подівся Теон, і те, наскільки швидко Ніонель до нього підскочила, мов фурія, він також випустив із виду. Надто втратив пильність через власні думки про неї.

Принц підняв одну брову, дивлячись на неї з легким здивуванням, яке змінилося на цікавість.

— Не почув? — перепитала Ніонель, недбало піднявши руку, ніби досі була готова до бою. — Хочеш також приміряти кайдани? Спільник? — в її очах промайнула крижана зухвалість.

— Перепрошую, це ви мені? — він зумів промовити з якоюсь зумисною ввічливістю, майже розважаючись.

— Ти когось бачиш ще в цьому провулку? — відповіла вона з твердістю в голосі. — Чи, може, вода не достатньо охолодила твій запал?

Кайран, придушуючи усмішку, схрестив руки на грудях і злегка нахилив голову в бік, зазираючи прямо в очі: