— 2.

Денріс Шайкорт, високий чоловік з густою сивою бородою і суворими рисами обличчя, які підкреслювали темно-сині очі, що сяяли стомленим досвідом, крокував кабінетом, кожним кроком немов вибиваючи гнів із підлоги. Його плечі, широкі й міцні, носили на собі важкий плащ королівського інквізитора, а глибокий голос, був схожим на відлуння грому, що відбивались від стін.

— На який тарнел*, — викинув він гнівно, ледь стримуючи все, що було на язиці, — ти вирішила, що можеш взятися за цю справу?! "Серцевир" - тебе не обходить і не буде обходити! Ти покарана, забула?! Якщо королівський комітет інквізиторів про це дізнається, тебе не просто позбавлять повноважень, тебе позбавлять твоєї відзнаки, твоєї репутації та чорт забирай, всієї твоєї роботи!

Ніонель сиділа, схрестивши руки, і дивилася на нього з незворушною впевненістю. Сказати, що її якось хвилювали слова наставника? Вона б збрехала, якби сказала, що бентежилась з цього приводу.

— Ви також член королівського комітету інквізиторів, і, — вона зробила паузу, обмірковуючи кожне слово, — знаєте, як і я, що справу з «Серцевиром» не вирішити формальностями. Це справа не для звичайних патрулів, і покарання тут - не найбільша загроза.

Денріс ще більше насупився, хоча в його погляді промайнуло схвалення її мужності, яку він виховував в ній роками, хоча зараз він би цього не визнав, навіть під прицілом смертоносного заклинання.

— Ти навіть не уявляєш, з чим зв’язалася, дівчино. "Серцевир" - це не звичайний злочинець і не проста справа. Він - фанатик, який вірить, що діє заради вищої мети. Він уже кинув виклик інквізиції, і не раз, і вийшов із того сухим.

— Якщо "Серцевир" залишиться без уваги, — перебила його Ніонель, піднімаючись і стискаючи кулаки, — гадаєте, він перестане діяти те, що робить?! Я не можу і не буду чекати, поки його вплив пошириться далі.

Денріс зітхнув, сповнений якогось гіркого розуміння. Він, звісно, поважав її сміливість, але також знав, наскільки небезпечним було це бажання діяти всупереч системі. Системі, під яку доводилося прогинатися.

— Ти ніколи не слухала наказів, але зрозумій: як тільки ти вийдеш за межі інструкцій, я не зможу тебе захистити. І навіть твій значок, — тут він вказав на символ магічних детективів на її грудях, — не врятує тебе. Наразі ти маєш не найкращу репутацію в комітеті, і тут буде замало слави навіть твого покійного батька. Прошу, Нель, схаменися.

— Це наказ, чи прохання?

— Порада від того, хто тебе виховав. Комітет веде цю справу і там достатньо хороших детективів і слідчих, які розкриють цю справу. Не вплутуйся. Бодай один раз, будь хорошою дівчинкою.

Ніонель на мить замовкла, вдивляючись у суворе обличчя Денріса. Вона знала, що він говорив не просто як інквізитор, а як людина, яка, по суті, замінила їй батька після його смерті. Його глибокий погляд, повний турботи, пробив трохи її внутрішню броню, змусивши на секунду замислитись.

— Добре, — тихо промовила вона, знизуючи плечима. — Як скажете, пане Шайкорте. Бодай раз у житті я буду «хорошою дівчинкою».

Її слова прозвучали напівжартома, але обидва розуміли, що це було скоріше компромісом, ніж справжньою поступкою.

— Добре, що ти розумієш, — Денріс кивнув, трохи розслабляючись. — Тримайся якомога далі від цієї справи та візьми на себе те, що ти впустила вчора ввечері. Тобі ще є куди зростати, Нель, не варто ризикувати всім.

Вона опустила погляд, усвідомлюючи, що варто бодай на якийсь час відмовитися від своїх планів. Але в глибині душі відчувала, що зовсім не забула про "Серцевира", і була певна — це питання часу, коли обставини знову зведуть їх на одній стежці.

— Добре, сер, — сказала вона спокійно, намагаючись придушити внутрішній неспокій. — Я буду на місці, як наказано.

Денріс з полегшенням кивнув і поплескав її по плечу, а потім вирушив до дверей.

— Знаю, що ти не зможеш зовсім про це забути, — додав він уже на порозі, — але сподіваюся, що цього разу ти все-таки зробиш, як наказано.

Ніонель ледь помітно кивнула, дивлячись, як він залишає кімнату, і подумки обіцяючи собі одне: якщо "Серцевир" знову дасть про себе знати, вона буде готова - з наказом чи без нього.

Вийшовши з кабінету, Ніонель зосереджено прямувала до свого робочого столу, внутрішньо киплячи від вчорашньої невдачі. Її увага була повністю зайнята власними думками - про вчорашнього чоловіка, який так невдало з’явився перед нею, ледь не з під землі вискочив, і дав змогу грабіжнику втекти. Сідаючи, вона помітила чоловіка навпроти, який уже працював, зосереджено гортаючи звіти.

Він завжди виглядав спокійним, зібраним, самовпевненим з легким відблиском іронії в очах. Стільки пам'ятала Ніонель, Арден завжди мав одну і ту ж зачіску, ще з часів навчання - чорне волосся акуратно зачесане назад і вибриті скроні. Його погляд карих очей, напрочуд бачив більше, ніж він міг би зізнатися. Валгрейн десь в іншій паралельній реальності могла б визнати його симпатичним, але не в цій, не тоді коли він відкривав рота.

— Ох, дівчисько, ти зухваліша, ніж дозволяє твоє становище, — презирливо хмикнув Арден Крайтон, якого звали колеги - "сова", з якимись настороженими поглядом, що здавався б усім безневинними, якби не гострий язик. — Скільки б ти не грала в героїню, твоє місце в офісі, в канцелярії. Не забувай про це.