Тіні твого обличчя

Тіні твого обличчя

Перший пішов!

... Людина сиділа в темній кімнаті, на підлозі, прихилившись спиною до стіни. Чоловік споглядав порожнечу в собі, звідки на поверхню випливали прообрази думок, не обмежені словами. Це неважко, особливо, якщо навколо тебе давно вже оселилася Порожнеча. Він був одним з тих, для кого медитація є звичним відходом до самого себе, і вже не має значення ані поза, ані дихальні вправи. Іноді цей стан легко досягається розсіяним спогляданням пейзажу з вікна автобуса, по дорозі до роботи. Одного разу, заради жарту, він спробував буддійський спосіб дивитися новини по телевізору: спочатку з вимкненим звуком, далі - з вимкненим зображенням, а тоді й зовсім - не вмикаючи телевізора. Ця методика теж була жартом, проте, результат практики виявився вражаючим. Більше вмикати телевізор йому було вже не потрібно: інформація приходила від споглядання чорного, безмовного екрана.

Справжня Порожнеча чатує на нього ззовні, супроводжує по п'ятах, протягом життя - кожен його крок, як приблудна собака - жебрак. І тягне, тягне жадібно з його нутра спогади, фантазії, сни, скороминущі думки - образи, жадібно вдивляється в нього - чи не залишилося ще щось? Дурна, жадібна Порожнеча, навіщо тобі все це? Фантазії не принесли йому ані успіху, ані достатку: вся ця творчість голови не цінувалася в раціональному, практичному суспільстві - так, нісенітниця, сміття! Кому вони потрібні, ці вигадані світи? Ось і жив він невлаштованим невдахою серед людей - розрахунків - креслень - показників - діаграм та графіків приросту всього. Спочатку він малював нереальні пейзажі цих вигаданих світів, дивних людей та тварин - звідти ж, але картини нікого не зацікавили. Іноді, в стані напівдрімоти, він навіть чув неземну горлову мову, та яскраві образи миготіли в темряві закритих очей. І надходило розуміння, що все це існує, тільки не тут, але обов'язково існує! Якщо не дивитися в упор, то іноді в натовпі поспішаючих вулицями перехожих можна побіжно побачити щось чудове... феї... ельфи... примарні нави ... дивовижні чудовиська ... політ драконів над містом в променях сонця на заході... Але не треба казати нікому, ні слова! Навіть діти нині не вірять у казки, їх ніхто і не розповідає - віджиток некультурного минулого! Дракони кружляли над містом кожен день, могутні та чарівні. Їх танець в повітряних потоках може бачити кожен, варто лише глянути у визначену годинуу вікно або вийти на балкон. Але ніхто не цікавиться, тому й не бачить ніхто! А ось Порожнеча цікавиться, хоч самій їй бачити дива не дано. Тому вона переслідує людей - вигадників, вишукує вигадки, будь - яку подобу чарівництва в їх голові, та висмоктує насухо. Порожнеча знає про дива все, тому вірить у чаклунство та магію.

Людина біля стіни зовсім не здивувалась, коли в темній кімнаті раптом з'явилася примарна Промениста Брама (так він назвав її відразу, не замислюючись). Натренована медитаціями свідомість затремтіла та легким птахом потяглася туди. Але буття цього разу теж не відставало: тіло спізнилося, всього декілька секунд, та як собака на повідці, перемістилося туди ж. Порожнеча безсило брязнула голодними зубами, ловлячи тільки саму себе за хвіст. Темрява кімнати залишилася самотньою.

З того дня Промениста Брама прискіпливо вишукувала відповідних собі людей, що не знайшли застосування в цьому діловому суспільстві, та почала відкриватися раптово перед ними. Хтось побачив кватирку, що сяяла, комусь примарилась хвіртка у відсутньому паркані або двері на сліпої стіні. Деякі знаходили вхід у дивовижний сад, просто й буденно відкривши двері свого холодильника...

Голодною собакою метушилася Порожнеча, наливаючись злобою та безнадією...

Пан президент

- Вони пішли всі, пане президент! Остаточно...

Президент Землі вже сам зрозумів це. Він бачив, як помаранчеве небо затягують важкі фіолетові хмари. Ще вчора хмари були малиновими. Зміни прискорювали швидкість. Неозброєним оком видно, наскільки небо наблизилось до землі за останній тиждень...

Небо помаранчевого кольору? Фіолетові хмари, та хоч би й малинові? Це що - Марс? Венера? Далека та невідома зірка? Ні, панове, це все та сама планета Земля – незабаром, у майбутньому, але реальність змінювалася до невпізнання. У ХXI столітті наука лякала світову громадськість глобальним потеплінням, таненням льодовиків, загальним вимерзанням та іншим асортиментом природних катаклізмів. Політики та військові шантажували ядерною зимою, якщо народи негайно не задовольнять їхні амбіції. Світ, взагалі, звик у щоденному жаху жити на краю. І ніхто не помітив, коли навколо, вельми поступово почали відбуватися зміни.

Звично - блакитне небо стало часом загорятися несподіваними кольоровими спалахами. Якось недоречно? Це веселка! Ну, така нетипова її форма. Спалахів побільшало? Та вони до того ж переливаються? Звичайне північне сяйво! Нічого, що це природне явище спостерігають всюди, а не тільки на півночі? Це аномальне північне сяйво! Вчені трималися непримиренно, як цвяхи, переходячи в своїх версіях на макрорівень категорій космосу. Вчені зморщували носи та звинувачували в усьому магнітні поля, зміщення полюсів Землі, зміну орбіти планет Сонячної системи, що завгодно, аби вписувалося в їх наукову доктрину. Тільки нікому ці пояснення були вже не цікаві. Як жити, коли вода у чайникові стала кипіти за температури 150 градуси, а випущені предмети не завжди падають на землю, та щось трапилося з силою тертя та інерцією? А ще стали зникати люди. Іноді назовсім, але таких було порівняно небагато. Проте з'явилася велика група «часткових неповерненців». Ні, то не зомбі. Хоча, іноді схоже. Живе собі людина, все в неї добре, як зазвичай. А потім, раптом (найчастіше, уві сні), нібито вийняли з людини більшу частину: так, особистість! Залишається цілком успішна тілесна оболонка, інстинкти, робочі функції, тільки очі порожні - порожні, безглузді навіть. Зникають прихильності, емоції, бажання, про пристрасті взагалі мова не йде! Ходять до роботи такі люди дисципліновано, завдання виконують (автоматично, щоправда, без душі). Кожен день їх ставало все більше. І ось це вже стало проблемою майже скрізь, у всіх країнах, практично. Оце та ще наближення неба до землі, з кожним днем - все ближче та ближче. Уряди злякалися не на жарт і створили спільний уряд Землі. Та вибрали президента Землі - сера Джеймса.