Ніч 26

Прийшовши до тями, я зрозумів, що лежу на підлозі, вимощеній чистим шліфованим каменем. Стіни маленької кімнатки, де я перебував, були зроблені з нього ж. А єдині двері з цього холодного склепу загороджували товсті грати, які давали можливість тьмяному світлу смолоскипів з коридору проникати в мою камеру.

Як не дивно, до мене ніхто не з'явився з поясненнями, варто було мені розплющити очі. І я, остаточно втративши відчуття часу, невідомо скільки просто сидів на холодному камені. Напевно, в моєму становищі було б цілком логічно бурхливо міркувати, перебираючи варіанти того, що сталося, де я, і чим це може для мене закінчитися. Але чомусь в голові не було жодної думки, тільки гнітюча, гучна порожнеча. Єдиним, що періодично миготіло в цій порожнечі, став образ Віолетти. Любов і ніжність, з якою вона цілувала мене вперше після довгої розлуки. За якоюї незмінно слідували глузливі нотки в її мелодійному голосі. Ті самі, що полоснули по моїм вухам, немов лезо, перед тим, як я занурився в чорноту.

Через деякий час в коридорі почулися кроки. І не потрібно було довго думати, щоб зрозуміти: прийшли саме за мною. Не минуло й хвилини, як двері моєї камери відчинилися, і двоє чоловіків взяли мене під руки, щоб потягти кудись моторошними вузькими коридорами катакомб. Всупереч моїм наївним очікуванням, мене не стали відводити до того, хто був тут головним. І вже тим більше – цей «головний» не вийшов з мороку, щоб хоч що-небудь мені пояснити. Все, що я побачив, коли мене заштовхнули в невелику камеру і зачинили двері, це розпростерте на підлозі струнке жіноче тіло, яке я навіть в моєму теперішньому стані, навіть після довгих місяців розлуки, без проблем упізнав.

– Аюмі! – вигукнув я, кинувшись до знесиленої жінки.

Вона була холодною. Прокляття, якою ж вона була холодною! Схоже, мою нещасну Аюмі морили голодом вже давно. Ще трохи, і вона просто впаде в сплячку!

Не в силах подолати паніку, я квапливо розстебнув комір своєї сорочки і підставив шию під її ніжні губи. Мені не довелося довго чекати. Ледве відчувши такий бажаний запах, Аюмі присмокталася до моєї шиї, встромивши у вену жало з язика, і жадібно потягнула кров. Бідолаха була така голодна, що напевно, могла осушити мене до краплі, навіть сама того не усвідомлюючи. А я, в свою чергу, був такий шокований і дезорієнтований, що міг їй це дозволити. Але перш ніж кількість випитої крові почала реально мені загрожувати, хтось несподівано схопив Аюмі зі спини! Незважаючи на всі її спроби звільнитися, жінку відтягнули до кам'яної стіни, до якої і прикували кайданами.

Лише тоді я роздивився того, хто зробив це, тим самим врятувавши моє життя.

– Віолетто!.. – розчулено видихнув я, потягнувшись до неї долонями.

– Не зовсім, – цинічно гмикнула жінка. – Сітрі. Так, той самий великий принц Сітрі, який дванадцятий з сімдесяти двох духів, іменованих демонами «Ґоетії».

– Це жарт? – тільки й зумів видихнути я.

– Навіть не сподівайся, Кадо, – посміхнулася жінка, зачепивши вказівним пальцем моє підборіддя – немов це був гачок, на який вона легенько насадила шию невдачливої риби, яку збиралася підвісити. – І так, ті почуття, що ти відчуваєш до мене з того самого моменту, як вперше випив моєї крові, – також результат моїх чарів. Зараз, коли ти повністю в нашій владі, коли ми можемо що завгодно, в них вже немає необхідності. Тож я могла б зняти їх з тебе прямо зараз... але поки не буду, – захихотіла вона. – Просто так буде трохи веселіше! Не подумай тільки, мені просто подобається спостерігати за твоїми стражданнями не тому, що ти мені огидний, або розлютив. Це – моя демонічна природа, не більше. І так, це саме я найняла мисливців на тіней, допомогла вийти на маєток нашого клану, і дала чітке завдання: вирізати всіх, крім тебе та Аюмі.

– Але... навіщо? – прошепотів я, не стримуючи того, як з гіркотою тремтів голос. – Навіщо цьому вашому культу знадобилося творити подібне з нами?

– Це довга історія, – чарівно посміхнулася жінка. – І оскільки те, як ти на неї напевно відреагуєш, мене неабияк потішить, я тобі її розповім. А почну, мабуть, з вашої природи. Як ти думаєш, хто такі тіні крові та тіні плоті? Невже ти жодного разу не замислювався, звідки ви взялися і чому існуєте?

– Невже... – видихнув я.

– Саме так, – гмикнула Віолетта. – Ви – лише тіні від нашої плоті та крові. Тіні крові – це люди, які отримали кров від демонів «Ґоетії». Ті, хто був благословенний нашим прокляттям, і самі можуть передавати прокляту кров, але тільки через сто років після обернення – коли кров повністю змінить тіло і зміцніє.

Але ось що стосується тіней плоті... з ними все трохи цікавіше!

Розумієш, деякі з нас люблять розважатися з людьми – зазвичай це повії, або просто доступні жінки. Вони нечасто вагітніють від демонів, і ще рідше такі жінки вирішують народжувати невідомо ким зачатих дітей. Той незначний відсоток дітей, які, все ж, народжуються, мають слабкі вроджені здібності – якусь дещицю від сили їхнього батька. Найсильніші з них придатні для обернення на тіней плоті.

Але ось з Асмодеєм на цьому полі сталося дещо цікаве. Навідавшись якось в будинок розпусти до однієї зі своїх улюблениць, Аюмі, він дізнався про нещодавню криваву бійню, в якій без проблем розпізнав почерк тіней крові. І, як не дивно, його улюбленої іграшки не було ні серед жертв, ні серед тих, що вижили, тому висновок напрошувався сам. Змучений цікавістю, він почав вистежувати її. А коли знайшов, то виявив досить цікаву деталь: Аюмі була вагітна. Вагітна його дитиною, зачатою десятки років тому. Цей факт його вкрай зацікавив, і він почав спостерігати. Цей плід... був застиглим у часі: породжений демоном, навіть не встигнувши народитися, він помер і одразу ж отримав вічне життя.

Асмодей використовував кожну можливість, щоб досліджувати енергетику, що линула від цього плоду, а отриману інформацію ретельно аналізував, зіставляючи з відомими тільки демонам законами буття. Так вже вийшло, що в культу Соломона зародилися якісь підозри, що послужили появі планів на цю дитину. І поки інші демони продовжували діяти відповідно до раніше отриманими завданнями, Асмодей підіслав мене, щоб я прийняла форму жінки і впровадилась у ваш клан під виглядом тіні крові, зібрала деякі відомості про плід, а потім – допомогла в організації нападу на ваш маєток. У моїх планах тієї ночі було захопити тебе і Аюмі. Але, на жаль, ти не був зі мною відвертий до кінця і покинув маєток без мого відома, тому зумів втекти.