Ніч 24

Те, на що перетворилася Кацарпія за час моєї відсутності, просто жахало. Поки я подорожував Індірією туди і назад, революціонери, фактично, домоглися свого. Чаша терпіння злиденного, пригнобленого народу, на додачу втомленого від війни, в якій він фактично не бачив сенсу, з легкістю переповнилася. Тепер королівська родина перебувала під домашнім арештом, а віжки правління перейшли до рук революціонерів, які були вдесятеро гіршими за попередню і так дику владу з безмежними імперськими амбіціями. Вони поступово викурювали з країни залишки армії, підконтрольної колишній верхівці. Аристократія поспіхом покидала свої маєтки і розсудливо емігрувала. Та й просто населення з не атрофованою логікою не дуже палало бажанням тут залишатися, особливо це стосувалося інтелігенції, великої і середньої буржуазії.

Мені ж, пересуваючись країною, слід бути в кілька разів обережнішим. Такого, як я, ці люди не проти будуть розстріляти під шумок військового часу, як ворога революції. На щастя, хоча б моє знання кацарпійської було достатнім, щоб говорити без акценту. Отже, допомагало не бути впізнаним як іноземець та видатися просто жителем північних далекосхідних провінцій.

З урахуванням всіх цих обставин, я мав намір якомога швидше перетнути неосяжну територію Кацаріпї та забути побачене тут, наче страшний сон. Проте дещо трохи змінило мої плани.

Проїжджаючи недалеко від Катькербурга, я дізнався, що саме в цьому місті зараз перебуває королівська родина. А разом з ними, відповідно, й принцеса Анастасія, від згадки про яку моя кров знову забурлила у венах. Я досі не збирався її випивати, але не міг втриматися від того, щоб хоч іще раз її побачити. Тому, хоч це було і ризиковано, я трохи змінив маршрут і заїхав до зайнятого комуняками міста. Міста, де все йшло шкереберть.

Розвідавши, що королівська родина знаходиться в будинку Іпатьйого, я попрямував туди. І перші тривожні дзвіночки в моєму серці прозвучали, коли я побачив біля будинку велику вантажівку, мотор якої гидко шумів. Але ці тривожні дзвіночки перетворилися на удари старого дзвону, коли я почув їх: безладні, хаотичні постріли, перемішані з гавкотом переляканих собак! Втім, останній швидко обірвалися – мабуть тому, що тварин просто застрелили.

Я наблизився до будинку і, зазирнувши у вікно підвалу, завмер: всі вони лежали на підлозі, закривавлені та з застиглим на обличчях жахом. Троє чоловіків і одна жінка з обслуги, а разом з ними  вся королівська родина. А серед них, звісно, і дівчина, кров’ю якої я стільки марив: принцеса Анастасія.

Навколо них нишпорили люди з розстрільної команди. У парочки з них навіть сочилася кров – схоже, в безладній стрілянині деякі з них були настільки активні, що примудрилися підстрелити один одного.

За хвилину пішли майже всі. Вартувати тіла залишили двох чоловіків, які нагадували досвідчене бидло. І саме тоді я вибив скло і тінню ковзнув у вікно з єдиною метою: швидко перерізати їм горлянки. Не звертаючи уваги на бридку кров цих нікчем, я побіг до такої бажаної принцеси… і тут зрозумів, що її серце все ще б'ється.

Я перевірив пульс, а потім оглянув зранене тіло, і мені стало ясно: схоже, її врятували коштовності, вшиті в корсет. Відскочивши від них, кулі і багнети, порізи від яких сильно кровоточили, не зачепили життєво важливі органи.

Проте вона вмирала. Життя покидало цю дівчину з коротко підстриженим рудувато-русявим волоссям. Стрімко витікало з неї разом з кожною краплею крові, яка залишала її тіло.

Всі мої рухи були звичайним поривом, народженим жагою. Торкнувшись губами м'якої шиї, я висунув з язика жало, встромив його в знекровлену​​ вену і зробив з неї кілька ковтків смачної королівської крові. А потім – встромив це саме жало у власну вену на зап'ясті, щоб наповнити рот своєю кров'ю – кров'ю, яка прийняла сигнал, і налаштувала кривавий код в унісон з кров'ю Анастасії.

Припавши до губ принцеси, я наповнив її рот своєю кров'ю і зрозумів, що вона зробила заповітний ковток. Цього було достатньо.

– Ей, а ти кто іщьо такой?! – раптово прошипів жіночий голос за моєю спиною.

Блискавично я поклав Анастасію на підлогу і в одну мить опинився поруч з молодою жінкою, зовсім ще дівчиськом, яке міцно стискало в руці пістолет. Здається, вона навіть зробила з нього кілька пострілів, ось тільки звичайні кулі були проти мене безсилі. І схоже, вона це з жахом зрозуміла, коли я, незважаючи на її спроби застрелити мене, схопив її і вже мав намір зламати їй шию... але тут в мою голову прийшла ідея, як значно краще скористатися цією дівкою.

Скрутивши їй руки, я вдарив її по потилиці, і дівчина зомліла. Я ж підніс обм'якле тіло до Анастасії, пальці якої нервово стискалися. Але щойно шия дівчини опинилася поруч з її ротом, юна принцеса різко розплющила очі та жадібно припала до неї, встромивши висунуте з язика жало в брудну, худорляву шию своєї жертви. Її перший голод був сильний, і вона осушила дівчину за пару хвилин, а потім знову зомліла. Це мене анітрохи не здивувало – після всього, що з нею сталося, Анастасії знадобиться час, щоб залікувати рани і прийти до тями. Але в тому, що це станеться, я тепер не сумнівався, проклята кров добре знала свою справу.

Я теж не збирався байдикувати.

Розстрільна команда могла повернутися будь-якої миті, і це додало б мені клопоту, тож діяти потрібно було швидко. Роздягнувши щойно вбиту дівчину, я гарненько постарався, щоб перетворити її робітничо-селянський писок на криваве місиво, а в тілі залишити рани від куль і багнетів. Після чого одяг труп в плаття Анастасії і поклав на те саме місце, де знайшов свою бажану принцесу. А саму її, переодягнену в грубе шмаття, схопив на руки і виніс назовні через підвальне вікно.

Тепер справа залишалася за малим, а отже, провернути її не склало для мене особливих труднощів. Пробравшись темними вулицями до будинку, в якому було облаштовано мій сховок, я поклав Анастасію в свою домовину і ненадовго залишив її, щоб як слід пополювати. А коли повернувся – дав їй напитися крові з мого зап'ястя. Так до світанку я зробив ще три ходки, перш ніж вирішив, що моя нова іграшка наситилася достатньо для першого разу, та ще й з такими тяжкими ранами.