Ніч 20

Минули лічені місяці відтоді, як я розійшовся з Мірандою. Можливо це все – чиста удача, а може мій розрахунок і справді був таким вдалим, але тінь плоті після того мене так і не знайшла. Опинившись на території Кацарпійської Імперії, я, замість того, щоб їхати на південний схід, в бік Індірії, рушив на північ, і незабаром дістався до Пердебурга. В останній раз я був там багато років тому. Проте мені не склало труднощів, скориставшись парою прийомів, забезпечити собі в цьому місті умови існування, відповідні моїм звичкам. Щоб не привертати до себе непотрібної уваги, я не став перегинати палицю, розкидаючись грошима, які мені було зовсім нескладно роздобути. Поселившись в невеликому, на вигляд непримітному будинку з багатим оздобленням всередині його стін, я почав вести своє існування: тихе, але зі смаком. Моєю головне метою було перечекати, не будучи поміченим орденом, або тими людьми, що викрали Аюмі і замовили мисливцям мій клан. І, судячи з усього, поки що я успішно справлявся з цим завданням!

Але щоб урізноманітнити свої будні, я почав влаштовувати собі невеликі екскурсії. І так мою увагу привернула юна принцеса Анастасія, за якою мені було вкрай цікаво спостерігати. Після заходу сонця я стежив за нею, а коли вона йшла спати, непомітно стояв за вікном. Зазвичай я тримався подалі від багатих, впливових та високородних. Тих, чия смерть могла здійняти забагато галасу. Тож не варто було навіть фантазувати про те, як я б міг випити всю кров цієї дівчини… та все ж, мені не вдавалося повністю її облишити.

Поки я подорожував цією країною від західних кордонів, то помічав тривожні настрої, що панували на цих землях. Революційні рухи набирали обертів, підбурюючи населення до заколоту. І війна якнайкраще грала їм на руку, посилюючи громадські невдоволення. Проте, я сподівався, що все обійдеться і революції не ускладнять моє перебування тут, разом з подальшою подорожжю. Як-не-як, рушійну силу заколотників становила та ще потолоч. У те, що такі люди здатні захопити владу, мені вірилося насилу.

Зовсім випадково я, спостерігаючи за принцесою, помітив у саду Блек Джокер... хоча, напевно, правильніше буде сказати: «Блек Джокер дала мені себе помітити».

Розуміючи, до чого все йде, я повернувся від палацу до своєї запасної таємної квартири, де перечекав день. На той момент у мене вже не залишалося сумнівів в тому, що сестрам відомо все про моє життя тут. Проте наступної ночі вдома на мене не чекала засідка, тож я отримав можливість прихопити з собою найнеобхідніше, що могло знадобитися в дорозі.

І це було дивно.

Маю великі сумніви, що сестри Джокер вистежили мене тут тільки для того, щоб відпустити додому. Отже, все це напевно хитрий план. Ось тільки що ж у них на думці? Сумніваюся, що Блек була на території палацу без Ред, а вдвох вони могли б з легкістю мене пов'язати. Припустімо, вони не хотіли піднімати галас там, під самим носом королівської сім’ї. Але тоді... чому мені дали повернутися в свій будинок, а потім так спокійно з нього вийти?

Насторожившись ще більше, я вирішив оглянути околиці, перш ніж втекти. І те, що я знайшов, одночасно багато що пояснило, але в той же час буквально вибило з колії.

Причаївшись на даху, я дивився на Блек Джокер, яка лежала на землі у вузькому, темному провулку, і злобно шипіла, хапаючись долонями за рану на нозі, що кровоточила. У той час як біля неї стояло двоє чоловіків, які тримали пістолети на витягнутій руці.

– Ти подав сигнал? – запитав той з них, що був вищим, м’язистішим, та й тримався явно як лідер.

– Так, чекаємо, – коротко відповів другий.

– Сподіваюся, вони поквапляться. Якщо ми візьмемо її живою, нам більше заплатять.

– Але якщо ми вб'ємо її зараз, нам хоч заплатять і менше, зате ця погань гарантовано здохне. Це ж Блек Джокер, щоб її! – пирхнув чоловік зі стриманим невдоволенням. – Відколи це ми з ними церемонимося?

– Так, знаю, Коль, я теж полюю за цими тварюками тільки тому, що мрію про день, коли всі вони передохнуть, – прошипів ватажок, з огидою дивлячись на Блек. – Але зараз, можливо, від живої тіні користі буде небагато більше, ніж від мертвої. Ти ж сам знаєш, заради чого її нам замовили... Прокляття, здається, вона починає борсатися. Де ж цих ідіотів чорти носять?!

– Може ще одну кулю? – з усмішкою запропонував чоловік, цілячись в другу ногу, затягнуту в чорні штани.

– Не треба. Швидше за все, другий заряд вербени вона не перенесе. Краще почекаємо, – наказав другий.

Он як... отже, Блек Джокер попалася мисливцям на тіней? Що ж, тепер я зрозумів, чому сьогодні в моєму будинку мене ніхто не чекав! Їй просто було не до того – сумніваюся, що мисливці сіли їй на хвіст пару годин тому. Але, в такому разі, де ж Ред і чому вона не прийшла на виручку сестрі?

Хоча, мене це повинно хвилювати тільки в тому контексті, що зараз мій шлях до відходу вільний! Втрачати таку можливість я жодним чином не збирався. Тож кинувши на Блек прощальний погляд, я розвернувся... і, вихопивши з прихованих кишень два кинджала, спритно зіскочив з даху і блискавично полоснув мисливців по горлу гострим лезом! Витріщивши очі від подиву, вони знесилено випустили з рук пістолети та впали, розбризкуючи кров на бруківку.

– Нам тут краще не затримуватися, – кинув я, хапаючи на руки тінь плоті, що завмерла з таким виразом обличчя, ніби... ніби щойно смертний ворог врятував їй життя.

– Якого... – слабо випалила вона.

– Обговоримо це пізніше, – скомандував я і щодуху помчав вузькими провулками. І, схоже, саме вчасно – дуже скоро я почув швидкі віддалені кроки, які копошиться біля щойно покинутого місця.

Я біг швидко, не озираючись, просто прислухаючись до тиші і вибираючи той маршрут, де її нічого не порушувало. Коли ж я перетнув поріг свого будинку, в який вже сподівався ніколи не повернутися, то квапливо зачинив міцні двері та поспішив віднести Блек на диванчик у вітальні.

Незважаючи на всі невдоволення жінки, я стягнув з неї штани, дістав аптечку і заходився витягувати кулю з вербеновою серцевиною, яка все ще отруювала її тіло. Цей маленький винахід мисливців доставляв чимало проблем тіням плоті, оскільки не тільки послаблював і майже повністю знерухомлював жертву. Вербенові кулі ще й робили неможливим використання магії тіней плоті, що залишало їх практично беззахисними.