Ніч 19

Я знав, що Міранда не зможе встояти. Справа була навіть не в тому, що цієї ночі ми обмінювалися плоттю і кров'ю вдев'яте після останньої перерви, в яку харчувались людьми. Просто тінь плоті не хотіла опиратися бажанням, які будив у нас цей обмін. Зазвичай я був єдиним, кому іноді вдавалося зупиняти все, перш ніж ми опинялися в ліжку.

Але сьогодні я не просто не збирався зупинятися! Моєю метою було саме спокусити Міранду, тому я вирішив використовувати весь свій досвід, накопичений за століття.

Їй подобалося, коли я під час поцілунків трохи прикушував її губи, жадібно злизуючи з них краплі крові. І коли я, накинувшись на неї, провернув цей нехитрий трюк, вона була готова на все.

У маленькому містечку Авестро-Угорлини, де ми зупинилися по дорозі, не було хороших готелів. Тож нам довелося ночувати в цьому гадючнику. Найпристойніший номер тут нагадував смітник зі старими смердючими матрацами, убогими меблями і постільною білизною, яку чи то давно не прали, чи то вона от настільки зносилася, що виглядала брудною та потертою. І опинитися з Мірандою на такому бридкому ліжку було якось дико. Але з цією жінкою, як не дивно, це здавалось природнім. Так, зовні вона виглядала просто розкішно і значно виділялася навіть тут, в цій глушині. Проте в цій жінці було щось таке, що не залишало жодних сумнівів у одній єдиній істині: старе, смердюче ліжко просто ідеально підходило для ночі з нею.

Під кінець я навіть не сумнівався, що з голови тіні плоті начисто вилетіло все, що взагалі могло б там бути. Те, як вона знесилено впала на брудні простирадла, тільки підтвердило мої припущення.

Будучи тінню плоті, Міранда не потребувала сну, але при значних фізичних навантаженнях цілком могла відчувати втому. Коли це траплялося, вона не те щоб засинала, але впадала в стан, схожий на легку дрімоту. І зараз, розтягнувшись на скрипучому ліжку, жінка перебувала якщо не в цьому самому стані, то, принаймні, десь біля нього.

Я вже знав, що на відпочинок у неї не піде багато часу, тому вирішив не баритися. Вставши з ліжка спокійно, абсолютно неспішно, я підібрав свій одяг і натягнувши його, вийшов з номера прогулятися. А заодно прихопив з собою всі наші гроші. У тому, що Міранда не пропаде і швидко знайде альтернативне джерело фінансів, я не сумнівався. Тому навіть якщо в поточній ситуації мене б і могла мучити совість, це все одно б її заспокоїло.

Насамперед я викопав собі труну на місцевому кладовищі і розмістив її в нашій візниці замість тої, що залишилася в номері готелю. А потім розбудив кучера і, щедро йому заплативши, наказав негайно виїжджати, причому за зовсім іншим маршрутом. При цьому, звісно, не заглядаючи до візниці, щоб не турбувати пасажира.

Це розпорядження його неслабо здивувало. Але золото і легкий дурман, насланий на нього моїм поглядом, зробили свою справу! Тож вже кілька хвилин по тому, сховавшись в сусідньому номері, я з вікна непомітно спостерігав спочатку за візницею, яка поїхала геть, а потім і за Мірандою, яка вихором вибігла надвір за кілька хвилин. Ефект, справлений на неї швидким від'їздом нашої візниці, повністю відповідав моїм очікуванням: тінь плоті оскаженіла! І даю руку на відсіч, ще більше вона сказилася, коли зрозуміла, що я залишив її без грошей.

На те, щоб роздобути грошей і найняти нову візницю, у неї пішло близько двох годин. І її новий транспорт більше нагадував старий віз для перевозу сіна, який навряд чи зміг би швидко їхати. Отже, дорогою їй доведеться звернути в найближче більш-менш велике місто, щоб пересісти на що-небудь швидкісніше та комфортабельніше. А це ще більше її затримає, тим самим збільшивши мою фору.

На жаль, я більше не міг собі дозволити спостерігати за нею: на сході вже показалася яскрава червона смуга, що сповіщала про схід сонця. А отже, мені слід було скоріше замкнути двері номера та лягти в труну.

У мене було не так багато часу, перш ніж Міранда зрозуміє обман і нажене мене, тому я збирався використовувати його з розумом. Зараз вона – я навіть не сумнівався, – вирушить шукати нашу візницю на шляху до Рулумінії, де її і нажене. Кілька останніх днів я наче ненароком кидав натяки на те, що слід Віолетти веде саме туди. І у тіні плоті, схоже, не залишилося сумнівів, що в одне Рулумінське містечко ми і прямуємо.

Звичайно, коли вона нарешті нажене візницю і знайде там порожню труну, то все зрозуміє, навіть не допитуючи кучера, перш ніж вбити його. Але і цього часу мені цілком вистачить, щоб відірватися від неї.

Завтра вночі я верхом доберуся до великого міста, де засну в труні в готельному номері. А з наступним заходом найму візницю, в якій сховаю свою нову домовину. Без кучера, правити кіньми я буду сам, пересуваючись ночами, а вдень залягаючи на дно, якщо пощастить – ховаючись в лісах подалі від поселень.

Після цього відшукати мене Міранді буде непросто. І коли я перетну кордон з Кацарпією, це завдання стане для неї ще складнішим. Просто тому, що я відкоригую свій маршрут.

Я розумів, який важливий для мене час. Розумів, що зволікання може коштувати мені втрати Аюмі. І все ж, зараз на шляху до Індірії мене напевно будуть чекати. Так само, як біля того місця, куди повезли мою стару супутницю – ордену воно напевно відомо, і щойно вони схаменуться, то виставлять біля нього вартових. Отже, мені потрібно почекати, щоб всі мої противники послабили пильність. І залягти на дно найкраще в місці, що знаходиться подалі від дороги, на якій мене будуть шукати.