Ніч 17

Ступаючи заплутаними коридорами печер Дан-ір-Огоф, я відчував себе, щонайменше, незатишно. Та й Міранда, схоже, повністю розділяла мої почуття. І все ж, я не міг відмовити Марі, хоч і не розумів, чому і навіщо вона так наполегливо зажадала, щоб ми вирушили в це похмуре, хоч і по-своєму прекрасне місце.

Комплекс печер, загальна протяжність яких налічувала близько сімнадцяти кілометрів, зустрів нас спокійно і мовчазно. Лише зрідка мої чутливі до темряви очі вихоплювали з мороку комах і плазунів, які злякано розбігалися. Не здивуюся, якщо майже всі «місцеві жителі» сховалися саме тому, що відчули нашу присутність. Як-не-як, багато тварин відчували небезпеку, яку ми буквально випромінювали... на відміну від людей, для яких ми, як не парадоксально, тільки й були небезпечними – всі інші види, що живуть на цій планеті, були нам просто байдужі.

– Ось, сюди, – скомандувала Марі, вказавши на красивий водоспад, що впадав в підземну річку і химерно переливається в світлі олійної лампи.

– Тобто? – здивувалася Міранда.

– За цим водоспадом, – коротко пояснила вона.

Переглянувшись зі мною, тінь плоті насупила брови і пішла до вказаного Марі місця, в той час як я взяв на руки тендітне дитяче тіло, в якому ховався розум мудрої жінки, що прожила майже століття.

– Звідки ти дізналася про це місце? – здивовано запитав я, коли виявилося, що за водоспадом, в розломі скелі, знаходився вхід в маленьку печерну залу, який відкрився після того, як Марі проколола свою вену висунутим з язика жалом і залишила кілька крапель крові на холодному камені.

– Це була моя таємниця, про яку знала лише Анна, – промовила дівчинка, коли я обережно посадив її на великий плоский валун.

– Таємниця – це печерна зала? – уточнила Міранда.

– Ні, – спокійно відрізала Марі. – Моя таємниця полягала в іншому. І Кадо, мені справді дуже шкода, що я не розповідала вам про це все за ті роки, що ми жили з вами однією сім'єю. Спочатку я просто боялася розкрити це, потім мені здавалося, що мати подібний секрет навіть весело! Ну, а після – подорослішавши і порозумнішавши, – я зрозуміла, що після стількох років просто не можу зізнатися вам, що так довго брехала.

– Про що ти, Марі?

– Кадо, як ви думаєте... яким чином я, не в силах поворушити ногами, ледь втікши від мисливців, зуміла розшукати вас в Лопрені, незважаючи на всі зусилля, які ви докладали задля маскування? – прошепотіла Марі, опустивши погляд. – Я ж ні за що не повірю, що ви купилися на ту мою мляву відмовку.

– Тоді як же? – видихнув я сиплим голосом.

– Все своє життя, напевно, з самого народження, я володіла даром яснобачення, – пояснила дівчинка. – Іноді я знала, що станеться в найближчому майбутньому. Іноді до мене приходили картинки, які справджувалися через роки. Згодом я навчилася відрізняти їх від простих фантазій або снів, які були звичайними снами. Час від часу я бачила місця, що знаходяться далеко-далеко від мене, де сама я ніколи не бувала. Часом це траплялося саме по собі, а іноді я могла цілеспрямовано спостерігати за тими чи іншими важливими мене місцевостями. Саме так я і розшукала вас – просто дуже довго обшукувала Лопрен. І, можливо, саме через те, що на це довелося витратити стільки сил, я тепер більше і не можу ходити. Як би там не було, я приховувала від вас свій дар, і мені за це дуже соромно.

– Зрозуміло, – шоковано промовив я, а потім, стиснувши кулаки, видихнув: – Але при цьому ти не знала про те, що на наш маєток нападуть?

– На жаль не знала, – сумно сказала Марі. – Я так і не навчилася керувати даром передбачення. І, на жаль, видінь про те, що станеться з нашим кланом, і, тим більше, коли, у мене не було.

– Ясно, – знесилено видихнув я. – Але... я все ще не розумію, навіщо ти привела нас сюди? – стрепенувся я. Можливо, це була просто параноя, але мене охопило погане передчуття. Що, як Марі насправді працює на тих люде , і заманила нас в пастку?

– Щоб сказати три речі, – негайно відповіла дівчинка. – Перша стосується Віолетти, друга – Аюмі, третя – меня.

– І... що ж це за три речі? – прошепотів я, відчуваючи, як в горлі почало сушити.

– Стосовно Віолетти, то все досить дивно, – напружено сказала вона. – Я намагалася знайти її, але мені цього не вдалося. Навіть більше... вас і Аюмі, як членів мого клану, я трохи відчувала, Віолетту ж ні, зовсім. Хоча, можливо, це просто тому, що ми з вами і Аюмі пов'язані кровними вузами: ви обернули її, а вона – мене та Анну. Але, що б там не було, я не відчувала її ні коли ми жили разом, ні тепер.

– Ясно, – важко видихнув я, стискаючи кулаки. – А що стосується Аюмі?

– З цим справи йдуть трохи краще, – відповіла Марі, миттю змусивши мене зацікавлено нагострить вуха. – Її мені вдалося знайти і відстежити.

– Тобто, ти знаєш, де вона зараз?! – в надії перепитав я.

– Так, – кивнула дівчинка. – Її посадили на корабель, що пливе до Індірії. А за ті дні, що ми добиралися сюди, мені вдалося з'ясувати, що її везуть на острів Церлон. Можливо, там у тих, хто зробив це з нами, чи то база, то чи щось в цьому роді.

Незважаючи на всю радість і азарт, які захопили мене в цей момент, я не випустив з уваги незадоволений, навіть злегка переляканий погляд Міранди. Схоже, вона розуміла, що тепер я вирушу туди. А це трохи суперечило її завданню, ба навіть загрожувало її життю в разі, якщо я потраплю в лапи цим людям. Але я просто не міг вчинити інакше, навіть розуміючи, що від цього, можливо, залежить, чи відбудеться кінець світу.

– Дякую, Марі, – посміхнувся я, взявши в долоні її крихітну ніжну руку. – А що за третя річ, яку ти збиралася сказати?

– Я залишуся тут, – коротко відповіла дівчинка, і я просто не зрозумів сенсу її слів.

– Тобто?

– Тут, в цій печері, – пояснила вона. – Кадо, у вас попереду довга і небезпечна подорож, в якій я – маленька дівчинка, не здатна ходити, – буду вам тільки тягарем, не дивлячись на всю корисність мого дару. Тому я попросила вас привести мене сюди, в печери Дан-ір-Огоф, саме в цю залу, яку можна відкрити лише за допомогою крові тіней. Про це місце якщо хтось і знає, то не поспішає навідуватися. Колись давно люди підготували його саме для таких, як ми. Відтоді мало хто про нього згадував, і тим паче поспішав скористатися. Тож для мене воно буде ідеальним сховком. Я просто ляжу на цей валун, заплющу очі і засну...