Ніч 14

Коли я перетнув поріг будинку Міранди, тінь плоті зустріла мене збентеженим, навіть переляканим поглядом. У ньому ясно читалося те саме питання, яке жінка так і не наважувалася поставити: «Що, чорт забирай, сталося, і де тебе носило?».

Дати на нього відповідь прямо зараз я все ще не був готовий. Просто тому, що мені треба було хоча б прийти до тями після всього, що сталося.

Блек не збрехала, втекти було справді не просто.

Перш ніж вивести мене з кімнати, тінь плоті в останній раз вирвала зубами шматок м'яса з мого плеча. І мабуть нарешті зірвавшись, жбурнула мене на ліжко з єдиною метою. Сам я за весь цей час жодного разу не пив її крові, тому, звісно, не повинен був відчувати взаємного тяжіння. І все ж, мене цілком і повністю обеззброїв її погляд, коли вона розривала на мені сорочку, щоб несамовито вчепитися нігтями в моє тіло. Тому я не заперечував. Навіть відчував якесь дивне, нічим не пояснюване задоволення від відчуттів, які заволоділи мною.

Після цього мене відвели в карету для перевезення полонених. А дорогою, як ми і домовлялися, Блек дала мені шанс втекти, і я цим шансом, звісно, скористався. Вискочивши з карети в зручний момент, я сховався в темних, брудних провулках. Незабаром за моєю спиною почувся ледь вловимий шелест погоні, якому я за жодних обставин не повинен був дозволити себе наздогнати! Те, що мені вдалося скинути сестер з хвоста, було справжнім дивом.

Решту ночі я переховувався на вулицях Лопрена, і лише під ранок зважився повернутися до дому Міранди. Звичайно, весь цей час ні про яке полюванні не могло бути й мови, тому мене мучила спрага, підсилена усіма бурхливими подіями, які я за цей час встиг пережити. Тож побачивши Міранду перед собою, я найперше схопив її і, притиснувши до стіни, припав до її шиї. Кров, що ринула в мій рот з її артерії, швидко зігріла мене і привела до тями, заодно пробудивши бажання розірвати на цій жінці сукню. Насилу його поборовши, я відпустив тінь плоті і пройшов до вітальні, стомлено впавши на м'який диван.

До світанку залишалося трохи менше години, і я вирішив витратити її на те, щоб розставити крапки над «і».

– Так, мене дійсно викрали сестри Джокер, – відразу ж повідомив я. – Не знаю, навіщо і за чиїм наказом, але мене збиралися відправити кудись на кораблі сьогодні вночі. І ще раз так, мені дивом вдалося втекти. Хвоста немає, в цьому я впевнений.

– Що ж, останні два пункти – хороша новина, – прошепотіла Міранда крізь зціплені зуби. Напевно, я занадто грубо пив її кров, тому що рука жінки, притиснута до рани на шиї, нервово тремтіла.

– Дозволь відкласти роз'яснення деталей до завтрашньої ночі, – втомлено зітхнув я. – Зараз я дуже втомився і засну, навіть не чекаючи світанку. Але перш ніж це станеться, я хотів би в дечому переконатися.

– І в чому ж? – підняла брову Міранда.

– У тому, що ти не зжереш мене до заходу сонця, – холодно промовив я.

Схоже, мої слова справили на тінь плоті очікуваний ефект! Її очі широко розкрилися, пишні вії затремтіли, а в яскравих зелених очах чітко читалася паніка.

– Так, сестри Джокер розповіли мені про цю милу дрібничку, – хмикнув я і, піднявшись з дивана, підійшов до Міранді, щоб прикувати її поглядом до стінки і хижо подивитися на тінь плоті згори вниз.

– Якби я хотіла з'їсти тебе, то зробила б це з самого початку, – прошепотіла жінка сиплим голосом.

– Може так, а може й ні, – я знизав плечима. – Хто знає, що там у тебе на думці, моя мила. У таких питаннях ніколи не можна бути впевненим до кінця, особливо якщо дізнаєшся подібне від третіх осіб.

– Якби я сказала тобі, то ти навряд чи став би мені довіряти, чи не так? – агресивно випалила Міранда.

– Загалом так, – не став сперечатися я. – Тому що при такому розкладі вся твоя аргументація, якою ти заманила мене в найпершу ніч, виглядає вельми сумнівно. Навіщо тобі вся ця нагінка з щоденним відкусуванням по шматочку, якщо ти могла з самого початку просто зжерти мене і разом позбутися всіх своїх проблем?

– Але, як бачиш, не зжерла, – прошипіла жінка.

– Так, не зжерла, – кивнув я. – Тож мені шалено цікаво: чому?

– У мене були свої причини!

– В такому разі раджу тобі зараз же мені їх викласти, – процідив я, грубо схопивши Міранду за зап'ястя і притиснувши їх до стіни над її головою. – Хай там як, моя мила леді, наша історія ризикує закінчитися досить трагічно.

– Я хочу перешкодити тим, хто полює за тобою, здійснити задумане, – збиваючись, вимовила Міранда після короткої паузи.

– Як цікаво, – хмикнув я, сильніше стискаючи її зап'ястя. – І що ж вони задумали такого, чому ти так хочеш перешкодити?

– Це стосується твого клану, а саме – тебе і тієї жінки, яку вони вивезли з міста кілька днів тому.

Зізнаюся, я готовий був почути які завгодно божевільні виправдання. Але ці слова справді не на жарт мене шокували.

– Попрошу докладніше, – хрипко прошепотів я.

– Вибач, усіма подробицями я не володію, – випалила Міранда, відвівши погляд. – Я просто отримала завдання: знайти тебе, захистити і не дати їм отримати бажане. На жаль, я не встигла вчасно, щоб запобігти тому, що сталося з твоїм кланом.

– Але до чого тут Аюмі?

– Кажу ж, не знаю! – огризнулася тінь плоті. – Єдине, що мені відомо... то це те, що дістати вас обох ці істоти не повинні. І якщо вже вони зуміли піймати і вивезти її, то тебе я їм не можу віддати, за всяку ціну. А тому, з урахуванням поточної ситуації, я повинна почекати найбільш підходящого моментц і вивезти тебе з Лопрена, а потім супроводити в більш безпечне місце. Що робити в подальшому – інструкцій мені не давалося.

– І хто ж давав тобі всі ці інструкції? На кого ти працюєш?

– Один таємний орден, мета якого – запобігти кінцю світу. Такі як я для них просто інструменти, які виконують накази, – фиркнула тінь плоті, зірвавши зі свого стегна спідницю, щоб продемонструвати ледь помітне татуювання у вигляді пентаклі, з усіх боків оточенох завитками написів. – Я не знаю, як потрапила до їхніх рук, і що зі мною було до цього. Наді мною провели ритуал очищення, який стер мені пам'ять про все моє життя після обернення, і розірвав зв'язок з тими, кому наразі підкоряються сестри Джокер і, гадаю, інші тіні плоті. Не питай у мене подробиць, я і сама їх не знаю.