Розділ 4. Сестри Джокер

Жодне вбрання, куплене для неї Кадо, Діана не змогла б назвати звичайним. Одяг, призначений для прогулянок, був сильно стилізований під вікторіанські спідниці та блузи. А вдома дівчина й поготів ходила в реконструкціях суконь, які знатні дами носили більше ста років тому. І хоч це було досить дивно, Діана нічого не мала проти. Такі вбрання їй шалено подобалися, в них вона почувалася вишуканою леді зі старого роману.

У школі однокласники часто дражнили її за те, що вона одягалась не як всі. Діана ж щиро не розуміла прагнення однолітків носити всі ці футболки, міні-спідниці і особливо джинси. Через це конфліктів було не уникнути, але дівчинка мовчала про них, не бажаючи здатися опікуну слабкою духом скиглійкою, яка тільки й може, що ховатися від проблем за його спиною.

Ось так, день за днем, прірва між Діаною і однолітками стрімко росла. І коли їй виповнилося дванадцять, з мініатюрної дівчинки почали регулярно знущатися. Спочатку просто ховали речі, скидали книги з парти на перервах, або забирали що-небудь, а потім сміялися зі спроб Діани наздогнати кривдника та відібрати своє.

Потім жарти стали жорстокішими.

Коли у дівчини вперше пішли місячні, одна з погодок помітила, як Діана в туалеті дістає з сумки прокладку. Наступного дня про це знав уже весь клас. І варто було їй повернутися в кабінет, вона знайшла на своїй парті гору розфарбованих червоною аквареллю тампонів. Найгірше було те, що перш ніж вона встигла прибрати їх, до класу увійшов учитель.

Темпи знущань однокласників росли з вражаючою швидкістю, і Діані недовго довелося чекати фізичних розправ. Деякий час вона шукала манівці додому, щоб однокласникам було важче виловити її після уроків. Коли ж їй не щастило – ховала синці під одягом. Але з часом погодки призвичаїлися і просто не випускали її з поля зору від самих шкільних воріт, а потім ловили момент і починали бити її, коли поблизу не було людей. Втім, навіть якщо випадкові перехожі проходили повз, вони не особливо-то й звертали увагу на зграйку школярів, що знущаються з ровесниці.

Справжні проблеми почалися взимку, коли тричі на тиждень уроки тривали допізна, і Діана поверталася додому вже в сутінках. Чорні чобітки на низьких підборах з хрускотом зминали сніг, аж раптом в голову дівчини з силою вдарив твердий сніжок. Здригнувшись, Діана прискорила крок, але в ту ж мить її спина відчула удар крижаної брили, за яким почулося злісне:

– Блін, промазав!

Опісля пролунав повний зловтіхи регіт і нові тверді сніжки, які врізалися в спину і потилицю.

– Отримай, тварюка! – зареготав однокласник з розмитою гримасою і, вискочивши перед Діаною, з силою жбурнув сніжку прямо їй в обличчя.

Дівчина не встигла ухилитися, і щільний сніжний ком врізався в її щоку. Сильний біль чітко говорив, що залишиться великий синець.

– Мало, так?! – знову зареготав хлопець і, швидко зліпив новий сніжок, заніс руку для кидка... аж раптом на його зап'ясті сталевим капканом зімкнулася чіпка рука в чорній рукавичці.

Перш ніж Діана встигла протерти очі від снігу та сліз, зимовий вечір розрізав крик болю та жаху. Коли ж вона нарешті змогла подивитися на те, що відбувалося перед нею, то побачила, як ця сама рука з легкістю переламала зап'ястя однокласника, а потім розімкнулася, дозволивши мучителеві Діани впасти на сніг з нелюдським виттям.

Після такої сцени інші однокласники негайно кинулися бігти, але чорна тінь метнулася до них швидше, ніж вони встигли зробити хоча б крок. Не минуло й десяти секунд, як всі нападники зі сльозами на очах валялися на снігу, дивлячись на свої переламані руки та ноги. У деяких переломи вийшли відкритими, і сніг під ними зафарбувало насиченим червоним кольором.

– Ходімо, – ніжно прошепотів Кадо. Опустившись перед Діаною на коліно, він дбайливо обіймав її за плечі і притискав до своїх грудей. А дівчина просто нерухомо стояла, шоковано кліпаючи великими темно-карими очима.

Провівши холодною рукою по волоссю дівчини, Кадо взяв її на руки. В цю мить Діана просто провалилася в чорноту, де не було нічого... крім тепла, яке долинало від її опікуна. Отямилася вона вже вдома, на дивані, де чоловік гладив її, цілував щоки і лоб, щось дбайливо шепотів. Тільки тоді дівчина нарешті розплакалася і лила сльози, поки, знесилившись, не заснула.

Наступного дня Діана не пішла в школу. І через день теж. Відтоді вона займалася з репетиторами вечорами і здавала іспити екстерном. Від цього дівчина стала тільки щасливішою, адже тепер вона могла проводити більше часу з Кадо! З єдиним, хто дбав про неї; єдиним, хто любив її... єдиним в цілому світі, хто був їй потрібен.

– Де ж ти? – схлипнувши, прошепотіла Діана, перегортаючи сторінку багряного щоденника.