Ніч 4

Шкіра блищала від поту, з грудей виривалося збите дихання. Тіло все ще тремтіло, голова йшла обертом, і жодного з нас абсолютно не хвилювало, що нас могли чути – та що там, напевно чули – інші члени клану.

Цієї ночі ми вирушили полювати в першій групі. І знову вбивала тільки Віолетта, а я після повернення, вже зриваючи в ліжку одяг, пив її кров. Не тому, що мені, боронь дияволе, стало шкода вбивати людей! Просто нічиєї більше крові я вже не бажав. Напевно, тому ми і вирішили вирушити на полювання раніше.

Я заплющив очі, знайшов руку Віолетти і переплів наші пальці. Через секунду вона вже лежала на мені і власницьки цілувала. Раніше мені не доводилося відчувати нічого подібного, ця жінка повністю мене зачарувала – раптово і безнадійно.

– До світанку ще години три. Потрібно буде спуститися вниз, до решти, – мугикнув я, посмоктуючи мочку вуха Віолетти.

– Твоя правда, – посміхнулася дівчина. – Після всього, що тут відбувалося, вони тільки і чекають нашої появи. Особливо Аюмі – вона вже мала повернутися з полювання.

– Не нагадуй про неї, – буркнув я. – У тебе немає найменших приводів для ревнощів.

– Справді? – прошепотіла Віолетта на одному диханні. – Пам'ятається, не так давно ти запрошував її до себе.

– Ну і що?

– Але ж це ти обернув її. До того ж, вона перший член клану, який став тінню крові з твоєї милості. І якщо я не помиляюся, колись у тебе вже був з нею роман.

– Так, але тепер це не має значення. Скажімо так, це була помилка.

– Помилка, кажеш? – насупилася Віолетта, лягаючи на бік поруч зі мною.

– Приблизно двісті вісімдесят років тому я повернувся до Янорії після тривалої подорожі світом. Я оселився в Торіо і періодично відвідував елітний будинок розпусти. Саме там я зустрів чарівну таю на ім'я Аюмі – метиску з в’юнким коричневим волоссям, вона була чимось унікальним для Янорії тих часів, тому користувалася неабиякою популярністю. Я став її постійним клієнтом і, більш того, звик до неї... хоча тоді мені здавалося, що знайшов саме ту, з якою хотів би розділити вічність. До цього я ще нікого не обертав нікого на тінь крові: спочатку діяло правило ста років, а потім просто не зустрічав схильних до навернення людей, з якими хотілося б це зробити. А ось з Аюмі навпаки охопила гарячка. Їй було двадцять років. А що означає для тіні крові той мізер часу, ті лічені роки, які залишалися до того, як пік її краси мине, і вона почне в'янути? Тоді я вирішив не задумуватися про деталі, не затягувати з роздумами і сумнівами. Я відкрився Аюмі, сказав їй, що я тінь крові, і що збираюся зробити її такою ж. Як не дивно, вона погодилася. Так, звичайно, деякий час була в шоці, але я не розтягував бесіду. Тієї ж ночі вона стала тінню крові. Тієї ж ночі ми перебили багатьох в будинку розпусти, хоча для втамування голоду нам вистачило б і по одній жертві. Аюмі просто помстилася тим, хто кривдив її за час людського життя.

– Так, це в її дусі, – посміхнулася Віолетта. – Але що ж тобі не сподобалося?

– Її кров, – чесно відповів я. – Кому, як не тобі, знати, що означає для тіні крові її смак? Спочатку я був упевнений, що її кров мені шалено сподобається. Коли я почав пити, то вона здалася мені дуже яскравою. Але вже за хвилину відчув, що тут щось не те. Я вирішив подумати про це пізніше і простягнув Аюмі своє розрізане зап'ясті, з якого вона почала жадібно пити. І тільки коли це сталося, я відчув післясмак її крові і зрозумів, що ця жінка мені не просто неприємна – огидна. Вона була як золото для людини, яка все життя любила тільки срібло. Розуміння того, що вона мені, в принципі, не потрібна, прийшло з ганебним запізненням.

Години за дві до світанку я привів її в свій номер в готелі. Ще відучора там стояло дві труни: я був твердий у своїх намірах обернути Аюмі, тож заздалегідь все приготував. Звичайно, вона одразу потягла мене в ліжко, але я сказав, що втомився, і пішов у сад, де пробув до самого світанку. Лягаючи спати, я чітко і ясно усвідомлював ту самотність, на яку прирік себе, перетворивши Аюмі на тінь крові.

Довгий час вона активно пробувала повернути мою прихильність, намагалася зрозуміти, в чому справа, що пішло не так. Але я, зізнаюся, навіть не надавав цьому значення. Просто тікав на всю ніч: швидко ловив жертву, а напившись крові, залазив на якесь дерево або дах храму, де сидів до світанку. Додому повертався знехотя.

Аюмі початку заводити коханців. Деяких – на одну ніч, щоб вранці вбити. Але бували й ті, що затримувалися надовго – тижні, іноді пара місяців... Їй подобалося грати з ними, з чоловіками, які навіть не підозрювали, що їм відведена роль мишки в лапах хижої кішки. Ця риса Аюмі мені завжди подобалася, завжди захоплювала, але до самих її залицяльників мені не було абсолютно ніякого діла.

Зрештою, моє терпіння вичерпалося і я, бажаючи хоч якось врятуватися від неминучої компанії цієї жінки, почав шукати схильних людей, які були б гідні обернення на тінь крові. Так, по суті, і був заснований наш клан.

– Подумати тільки, – засміялася Віолетта. – Один з найбільших кланів тіней крові в світ  був створений на бажанні уникнути спілкування з жінкою! Ти воістину унікальний, Кадо, – глузливо прошепотіла вона в парі міліметрів від мого обличчя. Легкий, трохи пустотливий поцілунок. – Гаразд, давай вже спустимося вниз, хоч покажемося всім на очі. А то ще вирішать, ніби ми в пориві пристрасті загризли один одного.

Вилазити з теплого ліжка не хотілося. Але Віолетта мала рацію: в місті працювали мисливці, тому до того, як всі вирушать спати, потрібно провести нараду.

Розібравшись абияк зі своїм одягом, ми вийшли з кімнати і спустилися до вітальні. Де, на свій подив, застали всіх членів клану, хоча остання група ще мала б в цей час полювати. Ще більше мене насторожили вирази обличь кланівців.

– Щось трапилося? – запитав я, оглядаючи присутніх в залі. Ні, я помилився: були не всі, а майже всі. – А де Наомі? – насупився я, не знаходячи серед присутніх колишню гейшу.