8

Глава 8

Ну от чому я мала зустріти саме Андрія та ще й не у тверезому стані? Не дарма кажуть, що навіть одна секунда має величезне значення. Я так поспішала втекти непомітно та спішити варто було повільно.

Ну от як мені тепер його здихатися? 

-- Андрію Вікторовичу, вибачте, але я поспішаю. Боюся, що якщо затримаюся хоч на секунду, то точно проґавлю автобус, -- пояснюю своєму господареві, що часу в мене обмаль.

-- Навіщо тобі, ... такій красуні телепатися в тому задрипаному автобусі? Я відвезу тебе куди скажеш. Хоч на край світу,  -- відкривши дверцята, Андрій вийшов зі свого авто й став поруч зі мною. Від нього добряче тхнуло алкоголем, але на ногах він стояв міцно. Мабуть, вчора був на гулянці з дівчатами, трохи перепочив за ніч та запах нікуди не зник. 

Ну от навіщо він це робить? 

-- Я звикла телепатися в автобусах. Мені так навіть подобається. Не зважайте на мене. Їдьте додому, -- намагаюся достукатися до Андрія та він вперто стоїть на своєму.

-- Я хочу, щоб ти поїхала зі мною. Мені потрібно перепросити у тебе за той вечір. Пам'ятаєш? 

-- Я все забула, ... і ви теж забудьте, -- відрізала я скрививши губи й не підводячи очей. 

-- Ні, так не можна. Я образив тебе. 

--  Це все в минулому. Вибачте, я поспішаю, -- пробую обійти його збоку, але марно. 

-- Іро, не роби так. Через тебе я втратив спокій, совість мучить щодня. Весь час думаю про те, що між нами сталося. Прошу, сідай у машину. Дозволь хоч щось зробити для тебе корисне.

Андрій доволі різко схопив мене за зап'ястя й насильно змусив сісти до його авто. Його добрі слова дуже відрізнялися від поведінки. 

 Ну от нащо він створює для нас нові проблеми. Якщо Тарас побачить нас разом, знову у всьому звинуватить мене. У його очах я -- підступна та корислива хвойда, а брат -- невинне янголятко. 

Пристебнувшись паском безпеки я здалася на милість переможця. Влаштовувати суперечку де будь-якої миті нас можуть побачити я не хотіла, тому й погодилася на пропозицію Андрія. Вірніше не погодилася, а була змушена. 

Андрій завів двигун й рушив з місця так різко, що здійняв позаду авто цілу куряву з диму та пилюки. Добре, що я престебнулася, бо якби не зробила цього, то точно б прилипла до скла. 

Виїхавши на головну дорогу Андрій не запитав мене куди саме мені потрібно і я через це почала хвилюватися, нервово стискаючи край сидіння. 

-- Ми з Катею домовилася зустрітися на проспекті.

-- Угу, ... зустрінетесь ... трохи згодом ...

-- Що, ... перепрошую?

-- Кажу зустрінетесь, але після того, як ми з тобою завершимо одну справу, -- втиснувши ногою на педаль газу, криво посміхнувся Андрій.

Автомобіль  доволі швидко набрав швидкості. Я злякалася й ще міцніше притулилася плечима до сидіння. Що він задумав? 

-- Андрію Вікторовичу, прошу зупиніть авто. Я хочу вийти. 

-- А я хочу нарешті повеселитися з тобою, кицю. Уже кілька тижнів  згораю від бажання. А тут удача сама прийшла в мої руки. Гріх не скористатися, -- зареготав Андрій, глянувши на мене голодним, звіриним поглядом. 

Ну от чому мені так легко вдається знаходити неприємності? 

Андрій точно на підпитку й навіть не стане слухати моє скиглення. Він й так жене своє авто зі швидкістю гепарда. 

Я боюся говорити йому про  небезпеку, але мовчати теж не можу. 

-- Андрію, дуже прошу вас, будь ласка, знизьте швидкість. Ми можемо втрапити у халепу, -- благально просила я цього ідіота, який у відповідь нагородив мене їдким реготом. 

-- Не бійся, кицю! У мене все під контролем. 

Ввімкнувши радію, Андрій нахилився до мене поклавши праву руку на  коліно. 

-- Приберіть руку, -- гаркнула я, намагаючись скинути його лапище зі свого коліна. 

-- Ти й далі вдаватимеш з себе недоторку? Не набридло? Чи ти у такий спосіб набиваєш собі ціну?

Я злякалася не на жарт, а коли Андрій забрав свою руку з коліна й поліз до автомобільного речящика і витяг звідти пляшку віскі, я мало не втратила свідомість від переляку. 

Невже він збирається пити за кермом? -- думала, дивлячись на те, як цей ідіот відкорковує пляшку. 

Ні! Я не можу цього дозволити. 

-- Андрію, будь ласка, віддайте мені пляшку. Ви за кермом. Так не можна. 

-- Мені потрібно похмелитися. Якщо не вип'ю  трохи віскі, то моє горло перетвориться на пустелю. 

-- Ні! Дайте мені пляшку, -- обернувшись до Андрія, я спробувала забрати віскі з його рук, але мої намагання були марними. 

Ну от, що за життя у мене таке? Ні дня спокою. Одні лише клопоти та страждання. 

-- Руки прибери! Ще не вистачало, щоб служниця мені наказувала, -- різко відповів Андрій й відкоркувавши пляшку зробив із неї кілька ковтків.

-- Будь ласка, так не можна, -- ввічливо попросила я, намагаючись достукатись до тверезої сторони Андрія. 

-- Чого скиглиш? У мене все під контролем. Ходи сюди, ... ходи до мене ...

Aндрій з грайливим нахабством загравав зі мною. Він зовсім перестав слідкувати за дорогою мацаючи мої коліна.

Я просто змушена була відбиватися від його доторків. 

-- Приберіть свої  руки. Я не іграшка для ваших розваг. Ваш брат, ... ваш брат наказав нам обом триматися один від одного як найдалі. 

-- Чхав я на накази Тараса. Ходи сюди. Я покажу тобі хто господар.

-- А-а-а, ... Господи, ...там машина, ... велика машина і вона їде просто на нас.  Андрію, ми зараз розіб'ємося ...

Тарас

Суботній ранок не приніс нічого хорошого, як і всі ті дні, що минули. Кепський тиждень з цілою купою проблем та незавершених справ, але сьогодні вихідний, тому поспішати мені нікуди. Я б звісно міг переглянути документи або щось інше, але мені не хотілося. Суботня лінь взяла гору.

З самого рання я чекав у своїй кімнаті на служницю і лише щойно зрозумів, що не дочекаюся. У неї теж сьогодні вихідний. Мабуть, вискочила з будинку ще до сходу сонця,  щоб не бачитися зі мною. 

За цією її маленькою хитрістю я спостерігаю вже кілька тижнів. Непомітно з вікна своєї спальні.