6

Глава 6

Від страху та огиди у мене підкошуються ноги. Якби Андрій не тримав мене я б точно впала на підлогу. 

-- Ви не маєте права торкатися мене без дозволу! Я не хочу! Відпустіть негайно, -- кричала я та боролася зі всіх сил, але перемогти Андрія мені не під силу. Він ціпко тримав мої зап'ястя. 

В одну мить йому таки вдається повалити мене на ліжко й впасти зверху на мене. Не зважаючи на мій спротив негідник вперто суне свої лапи мені під спідницю. Торкається стегон й намагається пробратися під білизну. 

-- Ні!  Ні!  Ні! 

-- Тихо! Я знаю, що ти теж цього хочеш. Адже хочеш, крихітко, -- гидко сопе у вухо. 

-- Ні! Я вас не хочу. Я нікого не хочу. Відпустіть! -- впираюся кулаками в широкі груди й намагаюся скинути з себе цього невігласа та у мене знову нічого не виходить. 

З очей бризкають сльози, а з горла рветься стогін від безсилля. Тіло тремтить наче у лихоманці. Невже я прийшла сюди, щоб бути зґвалтованою та приниженою, а потім з ганьбою мене виставлять за ворота? 

У легенях закінчується повітря. Я майже перестаю нормально дихати. Хапаю маленькі ковтки повітря, але це не допомагає. Здається у мене шок від того, що творить цей негідник. 

-- Будь ласка, Андрію так не можна. 

-- Ш-ш-ш, ... не пручайся, все-одно буде по-моєму. Краще розслабся та отримуй задоволення, -- шикає цей хтивий дурень й тулиться до мене своїми губами. 

-- Що тут в біса відбувається? -- чую знайомий голос та через лежаче положення не можу бачити Тараса який увірвався до спальні брата. 

Навіть якщо він злий і збирається звинуватити мене у всіх смертних гріхах я вдячна йому за те, що він тут. Зараз він мій рятунок.      

-- Допоможіть! -- з новою силою намагаюся скинути з себе Андрія й нарешті мені це вдається. Наче свинцем налите тіло скочується у бік. 

Схоже дехто не очікував такого повороту й почувши голос брата розгубився настільки, що втратив рівновагу та пильність.

Притуливши руку до грудей, я встала з ліжка й відскочила у бік, щоб Андрій не зміг до мене дотягнутися руками. Повірити не можу, що мені вдалося врятуватися від огидних домагань Андрія завдяки його братові. 

-- Це не те що ти думаєш. Вона сама до мене прийшла. Це гра у нас така. Ми розважалися, а ти нам завадив, ... все зіпсував, -- почав виправдовуватися негідник. 

-- Це не правда, -- тихо промовила я, стираючи долонями сльози. 

-- Коли ти вже наситишся тими дівками? Коли нарешті зрозумієш, що ти їм не рівня? -- гаркнув Тарас до брата.

Його слова наче плювок прямісінько мені в обличчя. Цей зверхній чоловік навіть у двадцять першому столітті ділить людей на класи. Вважає, що такі як він та його брат люди  голубої крові. Та це вже середньовіччям повіває. Вони що усі тут трохи не при собі. Хіба це зараз має значення. Краще поклав братові мізки на місце.

-- Тарасе, я ...

-- Мовчи!  Я стояв під дверима і все чув на власні вуха. Вона не хотіла стрибати у твоє ліжко, -- тицьнув вказівним пальцем у мій бік й нагородив злющим поглядом повним зневаги. 

Тарасові байдуже, що я чинила опір  його братові, що вважаю його поведінку грубою та недопустимою. Тарас Вікторович просто зневажає таких як я ще з пелюшок. От і все! Навіть якщо весь світ крикне йому, що я невинна, він не повірить. 

-- Так вона не хотіла мене. Вдавала неприступну, але якби ти не увірвався до моєї спальні Іра була б моєю. Та хоч би що там було ця дівчина поповнить мою колекцію. Я хочу її й ніхто мене не зупинить, навіть ти, брате.

<<Я хочу її>> вкотре  лунало у моїх вухах. Андрій сказав так ніби мене й не було у цій кімнаті. Він не говорив про мене, як про дівчину чи навіть просто людину. Його слова свідчили про те що я просто іграшка для багатого хлопчика. Розвага про яку він швидко забуде, коли до схочу награється. 

-- Ти, ... можеш повертатися до своїх обов'язків. З цього вечора я забороняю тобі заходити до кімнати брата і взагалі виконувати будь-який його наказ. Якщо хочеш й далі тут працювати ігноруй його. Наказами Андрія займатиметься лише Поліна, а  ти служитимеш лише мені і тільки мені. Я роблю тебе своєю персональною служницею. Зрозуміла?

Тарас говорив так грубо та впевнено, що я навіть не знаю чи знайшлася б у світі людина, яка наважилася йому заперечити. 

-- Як накажете, -- погоджуюся, схиливши голову кивком.

Щоб я не думала про цього чоловіка,  але він врятував мене і не вигнав на вулицю. Проковтнувши образи я маю бути  йому вдячною. Тарас зневажає таких як я, а значить ніколи мене не торкнеться і це не може не тішити. Я зможу спокійно працювати виконуючи його накази не боячись того, що він може накинутися на мене. 

-- Візьмися за розум,  брате. Це моє останнє тобі попередження. Більше поблажливості з мого боку не буде. 

-- Ага, ... завтра ... візьмуся, -- байдуже буркнув Андрій, повернувшись до нас спиною. 

-- А ти ... Чому ще й досі тут? 

Від погляду Тараса я зі швидкістю комети вилітаю з кімнати Андрія й отямлююся лише у себе на ліжку. 

Я врятувалася! Залишилася цілою та неушкодженою.

 Думаю Тарас серйозно поговорить з братом і цей інцидент буде вичерпаним назавжди.

Ох, як же я помилялася сподіваючись, що так просто отримаю спокій. Якою наївною дурепою була вірячи в те, що тепер моїм катом буде лише Тарас. 

Моя ніч була вкрай неспокійною. Сон не приходив через купу думок, які роїлися в моїй голові. Спершу мені не давала спокою гадка про те, як поводитиметься Андрій далі. Чи зрозумів він, що зі мною у нього нічого не вийде? Чи послухає він свого брата й не займатиме мене більше?

Потім Тарас ...

З ним навіть поряд стояти лячно. Його голос змушує мене затамувати подих, а погляд приковує до підлоги. Я боюся його, хоча й знаю, що він ніколи мене не торкнеться й не подивиться, як на дівчину. 

Вони з Андрієм дуже різні. Навіть настільки, що мимоволі закрадається думка, що вони не рідні. 

Ну от чому мені в голову лізе подібна дурня? Хіба це мене має  зараз хвилювати? Я тут для того, щоб прислуговувати господарям, тому маю негайно приступити до своїх прямих обов'язків.