4

Глава 4

Тарас 

-- І??? -- запитально вигинаю  праву брову дивлячись на веселого Андрія.

Мій брат завжди при гарному настрої, щоб не сталося. Ніщо і ніхто не може стерти байдужу посмішку з його обличчя. Його безтурботність не просто злить мене, а бісить до сказу. Як можна бути таким вітряним? 

-- Що значить твоє <І>, брате? Ти приготував для мене ще одну порцію нотацій та повчань, як правильно жити!? -- як завжди іронічно питає, Андрій й гепається на шкіряний диван. 

-- Тобі двадцять вісім років. Я у твоєму віці ...

-- Був відповідальним, справедливим, працьовитим. Саме це ти хочеш мені повторити  тисячний раз? Що ти у моєму віці керував ювелірною імперією. Але я, ... не ти! Я не хочу твого життя. Воно нудне та не цікаве, а ще холодне й без смаку. Ти ходячий органайзер, а це погодься доволі безрадісно. 

-- Зате твоє життя повне інтриг та сюрпризів. Я вже давно збився з рахунку твоїх нескінченних пригод. Андрію, так не можна. Ти маєш зупинитися та  взятися за розум. Тобі потрібна сім'я, діти, робота. Тобі потрібна відповідальність кінець кінців.

-- І це мені каже той кому зараз тридцять дев'ять і він досі один? Хіба не старший брат повен показати приклад молодшому? 

-- У мене все по-іншому, тому й обговорювати нема чого.

-- Тоді моє особисте життя та й життя в цілому тебе не повинно хвилювати. 

-- Добре! Про особисте не будемо, але ти ще й досі значишся у штаті нашої компанії. Вже кілька разів я був готовим звільнити тебе, але все щось заважало. Та далі так тривати не може. Ти подаєш поганий приклад нашим колегам, тому або повертайся й працюй, як усі, або ... йди з компанії. 

Саме в той момент, коли я був готовим кинутися на брата з новими звинувачуваннями у двері постукали й мені довелося замовкнути. 

-- Перепрошую! Я принесла лимонад для Андрія, -- пояснила Поліна, увійшовши до мого кабінету з тацею у руках.

-- Чому ти? Я ж просив новеньку приготувати, -- з невдоволеною мармизою питає брат чим ще більше починає мене дратувати. Невже він не може пропустити жодної спідниці? 

-- В Іри багато невиконаних завдань, Андрію Вікторовичу. Дівчина ще зовсім не освоїлася у будинку. Потрібно трохи часу. 

-- І, що ж це за завдання такі, які дозволяють ігнорувати накази господаря? 

-- Е-е-е...

-- Поліно, ви можете повернутися до своїх справ, -- втручаюся у їхню бесіду, щоб покінчити з цим цирком. 

Коли двері за Поліною зачиняються я не витримую й з докором питаю Андрія:

-- Яка різниця хто приносить тобі лимонад, брате? Чи ти знову взявся за старе? Ми ж домовилися, що ти не заграватимеш зі служницями. Ти забув? 

-- Ми з тобою ні про що не домовлялися.  Ти вирішив погратися у старшого брата, я не заважав тобі. Ти бачив цю дівчину. У ній таки є щось. Вона красива хоч і на її обличчі немає косметики. У неї така фігура, ... талію можна обома руками обійняти. 

-- І це все,  що тобі потрібно? Краса, фігура? А її розумові здібності тебе не цікавлять? Її духовний світ? 

-- Для того чим я збираюся з нею займатися не потрібно знати вищу математику, -- сміється Андрій, потягуючи лимонад який принесла Поліна. 

-- Навіть не думай тягнути її у ліжко. Ти розважишся, а ми знову залишимося без служниці. Краще знайди одну гідну дівчину ...

-- Ти ж знаєш, що я не можу належати лише одній дівчині. 

-- Ти невиправний. Ця Іра з тих хто шукає таких легковажних дурників, як ти. Вона сирота, яка все своє життя провела у сиротинці. Можливо ця дівчина без помилок не може написати навіть кілька речень. 

-- Не намагайся бути мені вчителем. Я сам дам собі раду зі своїми бажаннями. До того ж ми з нею не грамотою будемо займатися, а дещо іншими справами, -- навмисне глузує Андрій, щоб ще більше мене розсердити.

І це йому вдається, хоча я завжди намагаюся себе контролювати. Та не цього разу. Зіскочивши зі свого крісла я зупиняюся за крок від того, щоб не схопити Андрія за виворіт й добряче прикласти до стіни.

-- У нас на носі   вихід нової колекції прикрас. Ти, як креативний директор мав би хоч якусь роботу виконувати. А тебе цікавить, як звабити служницю, яку зовсім не потрібно зваблювати. Хтозна скільки разів вона вже продавала себе. 

-- Невже й ти хочеш спробувати її? Сподобалася?

-- Що ти верзеш? Я і ця дівчина? Це не можливо! Навіть для того, щоб просто розважитися. Я не сплю з ким попало. Навіть одноразових дівчат я обираю виважено та відповідально, -- різко відповідаю братові, який схоже зовсім перестав думати головою. 

Ну чому мій брат завжди зв'язується з нерівними до нього дівчатами?

От і ця Іра з сиротинця. Невже Андрій не розуміє, що не він нею скористається, а вона ним. Я не можу цього допустити. Доведеться ще раз поговорити з сиріткою. Хтозна, яка у неї генетика. Можливо вона вже поклала око на мого брата. 

-- Ти все-таки задумайся Тарасе, чому Іра тобі так сильно не подобається? 

Іра

Зустрівшись з подругою ми разом попрямували зібрати мої речі. Дорогою я розповіла Катрусі, як сильно допомогла мені її  мама, не забуваючи вкотре подякувати за порятунок. 

Подрузі я теж безмежно вдячна, адже в тому, що я тепер маю роботу та дах над голову безперечно є і її заслуга. У Каті з мамою тісний емоційний зв'язок. Вони обидві настільки добросердечні, що готові навіть незнайомцям неба прихилити. 

Як добре, що доля звела мене з цими дівчатами. 

-- Про що замислилася, дівчино? -- весело запитала Катя, йдучи поряд зі мною до будинку Колесників. 

Ми домовилися трохи прогулятися разом та на жаль мій вільний час уже добігає кінця, тому я маю як найшвидше повернутися до своїх теперішніх обов'язків. 

-- Боюся спізнитися, Катю. Якщо хтось це помітить ...

-- Ну не з'їдять тебе твої боси. Хіба вони не люди? Поясниш і все зрозуміють. 

-- Катю! До цих двох я навіть наближатися не хочу.  Мені в житті вистачає проблем. 

-- А розкажи но мені, подруго  котрий з братів тобі сподобався найбільше? -- невгомонно продовжила Катя діставати мене запитаннями на які у мене не було відповідей. -- Тарас чи Андрій?