2

Глава 2

Саме в той момент, коли незнайомець відчинив двері,  щоб викинути мене зі свого кабінету нам на зустріч йшла тітка Поля. 

Побачивши нашу сцену бідолашна затулила рота рукою. Невже вона без зайвих  слів зрозуміла, що мені каюк.

-- Поліно, може ви поясните мені, що відбувається в моєму домі? -- гаркнув незнайомець до тітки Полі сталевим тоном. 

-- Вибачте, Тарасе Вікторовичу! Сталося прикре непорозуміння. З вашого дозволу я зараз все поясню.

--  Майте совість, Поліно. Замість того, щоб щось незрозуміло белькотіти, краще розкажіть, що відбувається. 

Цей безжальний та дратівливий  чоловік зовсім позбавлений хороших манер кричав на  тітку Полю. Я думала, що розгнівала його своєю появою у його кабінеті і саме на мене спрямована його злість та коли він гаркнув до тітки Полі я зрозуміла, що цей чоловік розгніваний на всю планету.

 Свою злість він з легкістю викидає на будь-кого. Всемогутній господар наче вулкан який майже ніколи не спить, хіба лише дрімає, чекаючи слушного моменту, щоб вилити свою розпечену злість на простих людей, які не можуть себе захистити.

Чому така  зневага до ближніх?

-- Це -- Ірина! Від сьогодні вона працює у вашому домі. Ксенія Якимівна взяла її на випробувальний термін. 

-- Якщо вона тут працює, то чому на ній немає форми? Чому служниця тиняється будинком ніби парком на прогулянці? Поліно, ви чудово знаєте правила нашого дому, та я не розумію чому ви вирішили, що можете не дотримуватися їх. 

-- Тарасе Вікторовичу, сердечно прошу вибачення. Ваш брат наказав приготувати йому каву. Хотів, щоб саме Ірина принесла до вашого кабінету. Оскільки не минуло навіть пів години після розмови з Ксенією Якимівною ми просто не встигли ... 

-- Поліно, якщо ви шукаєте виправдання своєму бездумному вчинку ...

-- Ні! Я навіть гадки не мала виправдовуватися,  ... просто хотіла пояснити  ...

Поки тітка Поліна намагалася вигородити мене з ситуації, що склалася я безпорадно бовталася у руках Тараса Вікторовича наче лялька. 

Значить він брат того Андрія який наказав принести каву до кабінету свого брата. Цікаво де він зараз? Хай пояснить своєму братові-тирану, що сталося прикре непорозуміння. 

-- Негайно заберіть від мене цю криворуку дівку. І якщо бажаєте мати помічницю, то будьте люб'язні навчити її правилам цього дому до того моменту, як вона з'явиться переді мною, -- гаркнув старший господар й відштовхнув мене від себе з такою силою, що я ледь втрималася на ногах. 

Не зронивши ні слова я боязко притулилася до тітки Полі. Та ж в свою чергу не зволікаючи повела мене до кухні.  

-- Тітко Полю, ви добре знаєте скільки несправедливості та болю я бачила у своєму житті та з подібним я стикнулася вперше. Цей Тарас Вікторович дуже жорстокий та несправедливий. Він навіть не дав можливості пояснити  ...

-- Ш-ш-ш, Іро. Перестань говорити якщо не хочеш накликати на нас нову біду, -- шикнула мені тітка Поля. -- Тут нам не вдасться поговорити. Боюся, що хтось може почути те що я збираюся тобі сказати. Ходімо зі мною на склад, одразу й форму тобі підберемо. 

-- Угу, ... вибачте, будь ласка, ... 

Закривши рота на замок я швидко прямувала за тіткою Полею і лише, коли двері складу зачинилися за нами я змогла спокійно видихнути, приклавши руку до грудей. 

-- Іро, як же так ...  Ну чому з перших хвилин ти впала в немилість Тарасові? 

-- Не спеціально, але я пролила каву на документи, що лежали на столі. Я просто злякалася до смерті побачивши його обличчя перекошене гнівом. Я думала там Андрій ...

--  Ой-йой-йой, ... зараз не важливо про що ти думала. Єдине, що важливо, то це те, щоб Тарас пробачив тебі. Цей чоловік не терпить подібного. Він живе за власними правилами та принципами й ніхто не сміє перечити йому, навіть його рідна мати та брат. Ця людина позбавлена жалості та співчуття. Принаймні за роки роботи у цьому домі подібного я не бачила. У нього немає емоцій.

-- Значить цей Тарас Вікторович гірше ката!?

-- Ні! Просто таким чином він намагається бути справедливим згідно  своїх правил та переконань. Не думай, що він погана людина. Це не так.

-- Скільки йому років? 

-- Здається тридцять дев'ять.

-- А сім'я у нього є. Дружина, ... діти ...

-- Немає! Та ти краще не збирай плітки, а одягни форму. Здається ось ця тобі підійде, -- тітка Поля вручила мені новеньку сукню, яку щойно витягла з шафи. 

-- Вона точно підійде, але, як ви могли знати ...

-- У шафі є сукні різних розмірів і не питай мене чому так. 

-- Гаразд! Не буду! Вибачте, що через мене у вас ціла купа клопотів. 

-- Пусте! Іро, ти краще запам'ятай, що без доручення, Тарасові на очі краще не потрапляти. Той гнів який ти бачила лише крапля дощу з великої хмари. Бувають моменти, коли його злість схожа на зливу чи навіть грозу.

-- Чому ж він такий? Я ніколи не чула про те, що існують кати, які живуть совісно та справедливо. 

-- Не варто тобі шукати відповіді на свої запитання. Ти їх не знайдеш. Краще переодягайся й ходімо звідси. Я покажу тобі твою кімнату й ми візьмемося до роботи. 

-- А якже кава для Андрія Вікторовича? Він, мабуть чекає ...

-- Не думаю! Те що сталося було для нього грою, квестом на твою кмітливість та витривалість. 

-- Невже він навмисне все підлаштував? -- ахнула я здивовано.

-- А ти, як думала!? Вони брати, але зовсім різні. Та одне ти повинна запам'ятати: з кожним із них ти маєш бути максимально обережною. 

-- Я буду! 

-- А тепер ходімо до твоєї кімнати. Вона доволі затишна та комфортна. Тобі точно сподобається. Господарі цього дому добре дбають про тих хто на них працює. 

Ну хоч щось радісне після виверження вулкана. 

У мене тепер є своя кімната, зайшовши до якої я мало не підстрибнула до стелі від радості. Вона така світла та простора. Затишна та така красива. В порівнянні з кімнатою у якій я живу це просто царські хороми.

Красиве білосніжне ліжко застелене ніжним покривалом кольору волошки. Нахилившись до нього я мрійливо погладила м'якеньку тканину. Шафа, ... тепер у мене є своя шафа. Я більше не триматиму свої речі у пакетах та валізі.