Розділ 11: Дзеркало Безодні та Чорний Приплив

​Ніч над Елізіумом була не схожа на темряву Люмісу. Тут небо не ставало вугільно-чорним: воно переливалося перламутровими відтінками глибокого ультрамарину та фіолету, а вгорі повільно плавали дві сріблясті смуги магічного сяйва — розірвані персні Прадавнього Неба.
​Незважаючи на тишу, що панувала у Дворі Світанку, Лія не могла заснути.
​Вона сиділа на широкому мармуровому балконі покоїв, які їм виділили у Східній Вежі. Вона була вбрана у легку пелелю з білого шовку, охоплену м'яким халатом. Її пальці легенько торкалися живота. Малюк усередині поводився незвично спокійно, але Лія відчувала тонке, майже невидиме тремтіння у власній магії — наче десь у глибині землі натягнулася струна, готова от-от лопнути.
​Ззаду безшумно підійшов Каель.
​Він був без мундира та обладунків, лише у простій сорочці. Його гарячі долоні обережно лягли на її плечі, розганяючи прохолоду нічного повітря. Він притулився губами до її скроні, вдихаючи запах її волосся.
​— Ти знову слухаєш ніч, Ліє, — тихо мовив він, притягуючи її до своїх грудей.
​— Воно поруч, Каелю, — прошепотіла вона, кладучи свою руку поверх його долонь. — Те, про що говорив Елоін. Це не просто залишкова Скверна, яка блукає Океаном. Це щось... свідоме. Вночі, коли сяйво Куполу згасає, я відчуваю чийсь погляд. Холодний, давній і дуже голодний.
​Каель звузив свої бурштинові очі, подивившись на далеку темно-синю смугу океану за лісом.
​— Якщо це свідомість, значить, у неї є ім'я та Джерело, — сказав він, і в його голосі пробриніла сталева рішучість. — І ми знайдемо його першими.
​Раптом спокій ночі розітнув дивний, моторошний звук.
​Це не був крик тривоги чи звук сурми. Це був низький, вібруючий гул, який ішов не з неба й не з лісу — він піднімався прямо з глибоких білих плит підлоги Елізіуму.
​У той самий момент великий Купол Єдності у центрі міста коротко й болісно моргнув.Його сяйво на секунду згасло, поступаючись місцем мертвому, криваво-червоному відблиску, а потім знову повернулося до нормального стану.
​Але цього моменту вистачило.
​Зі боку Вежі Архівів вирвався стовп чорного диму, що пахнув запеченою кров'ю та сухими отруйними квітами.
​— Пожежа у Архіві! — пролунали далекі вигуки варти Елізіуму.
​Каель і Лія перезирнулися. За одну секунду лорд-протектор вихопив свій меч із Зброї Єдності, а навколо долонь Лії спалахнули захисні тіньові кокони.
​— Будь за моєю спиною! — скомандував Каель.
​Коли вони забігли до зали Вежі Архівів, перед ними відкрилася жахлива картина.
​Два охоронці з роду Перших лежали на підлозі без свідомості, а перед масивним кам'яним стелажем, де зберігалися найдавніші хроніки Першородних, стояла постать у важкому плащі із закритим обличчям.
​Але це був не культист Попелу й не втікач із залишків варти Валуа.
​Коли постать повільно повернулася до них, Лія відчула, як її серце на мить зупинилося від шоку.
​Під відлогою не було людського обличчя. Там висіла суцільна, дзеркальна маска з чорного кришталю, у якій відображалися не вогні смолоскипів, а глибока, бездонна темно-червона прірва.
​А в руках незнайомця лежала не якась давня книга чи сувій. Вiн тримав Другий Перстень Першородних — артефакт-близнюк того, що сяяв на пальці Лії, який вважався втраченим під час Катастрофи тисячу років тому.
​— Хто ти такий?! — прогримів Каель, роблячи крок уперед і піднімаючи палаюче лезо Зброї Єдності. — Поклади артефакт!
​Із-за дзеркальної маски пролунав голос. Це був не один голос — це були сотні сплетених разом жіночих та чоловічих голосів, які звучали з моторошною, потойбічною луною:
​— Ви запізнилися, Лорде-Протекторе... Ви думали, що об'єднали Світло й Тінь? Ви лише відкрили браму для тих, хто володів цими стихіями ще до того, як ваш народ навчився розпалювати перше багаття...
​Незнайомець стиснув Другий Перстень у кулаці.
​Миттєво Перстень на руці Лії вибухнув диким, болісним резонансом. Вона закричала від несподіваного болю, упавши на одне коліно. Відчуття було таким, ніби хтось заліз залізними щипцями у її власне магічне джерело й почав викручувати його зсередини.
​— Ліє! — закричав Каель, розвертаючись до неї.
​Користуючись цією секундою, незнайомець розпався на тисячі дрібних кришталевих скалок, які з гучним дзвоном розлетілися по залі й зникли у тріщинах підлоги.
​На місці, де він стояв, залишився лише чорний попіл і невелика металева пластина, на якій було викарбувано невідомий символ: Зміїне Око, пробите розламаним мечем.
​Каель кинувся до Лії, опускаючись поруч із нею на коліна й обхоплюючи її руками.Його Світло миттєво влилося у її тіло, нейтралізуючи болісний резонанс і заспокоюючи малюка.
​— Ти як?! Скажи мені! — його голос тремтів від жаху.
​Лія важко дихала, спираючись на його груди. Біль повільно відступав, але її зелені очі були розширені від зрозумілої, моторошної здогадки.
​— Це був не злодій, Каелю... — прошепотіла вона, торкаючись руками його обличчя. — Це був Дзеркальний Маніпулятор. Древній клан, який вважався винищеним ще під час розділення народів.
​У цей момент до зали вбігли Нара та старійшина Елоін. Побачивши чорний попіл і символ на підлозі, Елоін поблід, а його борода затремтіла.
​— "Дзеркала Безодні"... — прошепотів старійшина. — Вони прокинулися.
​— Що це означає, Елоіне?! — вимогливо запитав Каель, встаючи й піднімаючи Лію на руки. — Які ще "Дзеркала"?!
​Нара підійшла до металевої пластини й обережно підняла її, не торкаючись голими пальцями.
​— Тисячу років тому, Каелю, коли наші предки розділили Світло й Тінь, була третя фракція, — сказала Нара, її голос був тихим і суворим. — Вони вважали, що Світло й Тінь повинні не просто співіснувати, а бути поглинуті Третьою Силою — Безоднею, яка знищує будь-яку магічну індивідуальність, перетворюючи людей на сліпих ляльок. Вони створили Дзеркала Безодні, щоб викрадати магічні джерела з живих людей.
​Вона подивилася на Лію, а потім на її Перстень Першородних.
​— Вони викрали Другий Перстень не для того, щоб знищити його. Вони хочуть використати його як "дзеркальний якір". Якщо вони з'єднають силу Другого Персня із силою твоєї дружини через магічний резонанс... вони зможуть висмоктати життєву силу з усієї вашої Імперії прямо крізь відкритий Портал.
​Лія та Каель застигли.
​Загадка Прадавнього Континенту виявилася набагато складнішою й гострішою, ніж вони уявляли. Відкриття Брами не лише принесло мир, а й розбудило древнього, невидимого ворога, який терпляче чекав у тіні століть, поки люди самі відкриють йому шлях.
​Каель обійняв Лію міцніше, відчуваючи, як її серце б'ється поруч із його серцем.Його бурштинові очі спалахнули таким небезпечним, суворим вогнем, якого не бачили від днів штурму палацу.
​— Де їхнє лігво? — коротка запитав Лорд-Протектор.
​— На дні Чорного Припливу, — відповіла Нара, вказуючи на далекий океан. — У затонулому місті Кліфхольм.
​— Тоді ми йдемо туди, — сказав Каель.
​Лія випросталася у його обіймах, подившись на нього з тою самою непохитною вірою та рішучістю, яка зв'язала їхні долі.
​— Ми знищимо їх першими, Каелю. Разом.
​Імперія й Елізіум знову опинилися під загрозою, але цього разу проти Дзеркал Безодні встало не просто Світло чи Тінь, а непереможний союз Кохання, Сили та Нового Життя.