Розділ 10: Місто Срібних Воріт

​Стежка, що вела від плато до Елізіуму, вилася між велетенськими кронами прадавніх дерев, чиє листя відбивало сонячне світло м’яким, майже бірюзовим відблиском. У повітрі висіла тиша, але це була не гнітюча занімілість підземель чи очікування тривоги, а глибокий, спокійний ритм землі, яка не знала руйнівних війн упродовж століть.
​Лія йшла поруч із Каелем, відчуваючи, як з кожним кроком виснаження від переходу крізь Портал остаточно зникає. Нара — Хранителька роду Перших — рухалася трохи попереду, її білий посох випромінював м'яке сяйво, що розганяло прохолодну тінь від високих крон.
​— Ваші міста в Імперії збудовані з каменю, щоб захищатися від зовнішнього світу, — мовила Нара, не повертаючи голови, але її голос розходився навсібіч, наче передзвін струмка. — Тут, в Елізіумі, ми не будуємо стін від природи. Ми вплітаємо магію у структуру землі.
​Коли вони вийшли з лісового масиву на простору терасу, перед ними у всій своїй величі відкрилося Місто Срібних Воріт.
​Воно не мало масивних оборонних мурів чи похмурих бійниць, як Алабастровий Палац. Вежі Елізіуму були високими, стрункими, висіченими з напівпрозорого білого мінералу, що нагадував застиглий місячний камінь. Між вежами висіли витончені мости, оповиті квітучими ліанами, а в повітрі безперервно кружляли крихітні, сяючі магічні сфера — охоронні руни, які підтримували баланс між Світлом і Тінню.
​У центрі міста піднімалася головна споруда — Великий Купол Єдності, усередині якого пульсував величезний кристал, що поєднував у собі дві барви: сонячно-золоту та глибоку, фіолетову.
​— Це дивовижно... — тихо прошепотів Деніель, який разом із гвардійцями йшов позаду, не знімаючи рук із руків'їв мечів, хоча в його очах більше не було напруги.
​Каель зупинився на краю тераси, оглядаючи панораму. Його бурштинові очі уважно фіксували кожен елемент магічної структури міста.
​— Тут немає жодної вежі Вигорання, — сказав Каель, повертаючись до Нари. — Як ви підтримуєте таку концентрацію магії без отруєння для носіїв?
​Нара зупинилася й повернулася до них. Вона приклала долоню до кришталю на своєму посоху.
​— Вигорання — це не хвороба самієї магії, Каелю Етерно. Це хвороба людського розуму, який намагався розділити те, що є єдиним цілим. Магія Світла без Тіні стає занадто сухою і випалює судини. Магія Тіні без Світла втрачає форму і роз'їдає душу. Коли обидва потоки рухаються в тілі одночасно, вони охолоджують і живлять один одного.
​Вона подивилася на Лію, а потім на її праву руку, де Перстень Першородних сяяв тихим, гармонійним світлом.
​— Твоя дружина вже знає це. Вона нейтралізувала твоє Вигорання не тому, що віддала тобі свою силу, а тому, що навчила твоє тіло приймати обопільний потік.
​Лія посміхнулася, відчувши, як Каель міцніше стиснув її долоню. Його пальці були гарячими, але ця температура більше не загрожувала його життю — це було чисте, здорове тепло.
​— Але чому ви не втрутилися раніше? — запитала Лія, ступивши крок уперед. — Коли Велике Вигорання нищило наших людей, коли Велика Чистка забрала тисячі життів... чому Прадавній Континент мовчав?
​Обличчя Нари на мить стало сумним, а у її темних очах спалахнув смуток багатьох століть.
​— Ворота Елізіуму запечатали самі Першородні, коли побачили, що на вашому континенті жадоба влади виявилася сильнішою за мудрість. Якби ми відкрили Портал тоді, війна і Скверна проникли б сюди. Ми чекали на тих, хто зможе пробити бар'єр не силою зброї чи темними ритуалами, а власною єдністю.
​Вона вказала посохом на Великий Купол.
​— І ви зробили це.
​Делегація з Імперії Люміс увійшла до Міста Срібних Воріт під здивовані, але доброзичливі погляди місцевих жителів. Люди Елізіуму були вбрані у прості, витончені туніки; серед них були як ті, чия магія сяяла золотом, так і ті, навколо кого клубочилася м'яка, прохолодна темрява. Але вони жили разом, без розділення на квартали чи стани.
​Їх провели до Двору Світанку — розлогої відкритої зали під Куполом Єдності.
​У центрі зали на них чекала Рада Старійшин Елізіуму. Сім чоловіків і жінок у сірих шовкових мантіях піднісялися зі своїх місць, коли Каель і Лія підійшли до центрального постаменту.
​Найстарший із них — сивобородий чоловік на ім'я Елоін — зробив крок назустріч.
​— Вітаємо Лорда-Протектора та Радницю Імперії Люміс, — промовив він, низько схиливши голову. — Портал відкрито, і віднині наші землі знову поєднані. Але відкриття Брами не залишилося непоміченим.
​Каель зсунув брови, його військова інтуїція миттєво спрацювала.
​— Скверна? — коротка запитав він.
​Елоін кивнув.
​— Сигнал активації Вівтаря у Затоці Сліз прокотився не лише по нашому континенту. Вiн відбився у глибоких тектонічних розливах під Західним Океаном. Там, у бездні, все ще сплять залишкові осередки Древньої Скверни — тієї самої, яку використовував герцог Валуа та інквізитор Варан. Вони відчули пробудження Брами.
​Лія поклала долоню на свій живіт, відчувши, як малюк всередині на мить напружився, реагуючи на згадку про Скверну.
​— Вони спробують заблокувати Портал з іншого боку? — запитала вона.
​— Ні, — відповіла Нара, яка встала поруч із головою Ради. — Вони спробують отруїти джерело зсередини, використавши найслабшу ланку. Вони шукають тих, чиї серця все ще отруєні страхом і помстою.
​Каель подивився на Деніеля, потім на Лію. На його обличчі знову з'явилася та холодна, непохитна рішучість, яка робила його непереможним командувачем Світлої Гвардії.
​— Ми вже знищили Культ Попелу на Півночі й знешкодили Валуа у столиці, — сказав Каель, і його голос пролунав над усім Двором Світанку. — Якщо у глибинах Океану все ще жевріє загроза для нашого спільного миру — ми випалимо її до останньої краплі.
​Елоін посміхнувся, і у його очах спалахнуло схвалення.
​— Для цього ви й прийшли сюди, Першопрохідці. Але цього разу ви битиметеся не самі.
​Він простягнув руку, і з повітря викристалізувалися дві довгі, срібні шпаги, оповиті одночасно золотим полум'ям і фіолетовими іскрами — Зброя Єдності, створена майстрами Елізіуму для тих, хто володіє обома стихіями.
​Каель узяв одну з них, а Лія — другу.
​Щойно її пальці торкнулися руків'я, Перстень Першородних на її руці спалахнув неймовірно яскравим, чистим світлом. Вона відчула, як сила Прадавнього Континенту вливається у її жили, поєднуючись із її власною магією та силою дитини під її серцем.
​Вона повернулася до Каеля. Він дивився на неї з безмежною гордістю й коханням.
​— Готова, пані Раднице? — тихо запитав він, підносячи сяюче лезо.
​— Завжди готова, лорде-протекторе, — відповіла Лія, стаючи поруч із ним плече до плеча.
​Перед ними відкривався новий етап боротьби — боротьби за остаточне очищення світу від Скверни та захист майбутнього для їхнього сина. І в цій битві Світло й Тінь більше ніколи не мали відступити.