Історія одного вечора вечірки

Випадковості невипадкові. І така вона суть життя. І часом ти не розумієш, що твориться навкруги. Можливо життя підкидає тобі нові знаки. Чи то все ж таки випадковості випадкові?

Вона стоїть невпевнено на гучній вечірці. Скромно, сумно, безпідставно невипадково серед доволі незнайомого кола людей. Вона почувається не комфортно. Шукає свої думки, які загубила теж, як і себе. Полегко намається вловити хвилю вечірки та вайб присутніх людей. Пересилює себе, ставлячи випробування, які їй під силу подолати, однак складно. У руках у неї коктель, щось типу іспанського напою на червоному вині. І як давно вона не пила червоне вино?! Давно. Вона не п’є червоне вино зовсім уже достатньо багато часу. Однак ця історія не про вино і не про час, який летить невпинно.

Ця історія про зосереджену на своїх недоліках дівчину, яка намагається знайти себе, змінитись, стати сильнішою та впевненою в собі. Це історія про один день, а потім тиждень, місяць, рік. Якщо їй вдасться дописати. А я надіюсь вдасться. Ця історія про силу, стержень, дорогу вперед, яку кожен повинен пройти і не здатися. Про випробування, які стоять перед кожним. І про особливість моментів,  за що кожен повинен любити це життя. Можливо, ця історія це крок до чогось нового, відкриття себе, розвиток та мотивацію. Однак на цей момент немає чіткої відповіді. Ця історія тільки почата і ніхто не знає, коли буде її кінець.

Повернімось до того вечора четверга. Вона стоїть на вечірній терасі, де гучно грає музика. З часом приходить все більше нових людей і вона починає почувати себе ще більш невпевненно. Подолавши всередині себе справжню бурю, вона прийшла на цю вечірку з хорошим настроєм. Вона вирішила перебороти свої вагання, невпененість, негативні думки, та й взагалі саму себе. Прийшла. Пожаліла? Можливо й так. Однак у ній була гордість за себе, що вона все ж таки змогла. Змогла не відмовитись, а прийти. Та вона сидить на краю тераси подалі від усіх і на душі сум. На очі навертаються сльози, роздуми про власну нікчемність, критика себе. Скільки можна? Чому це ніяк не міняється? От ці постійні порівняння з іншими, здавалось би годі, однак починаються пошуки негативних рис і картання себе. Вона скромно п’є напій збоку, коли молодь ловить момент, весело танцюючи. Грає музика в її смаку. Але танці то не її. Треба випити достатньо алкоголю, щоб було так, як тієї ночі, за яку майже постидно, але то таке, не для загальної розповіді зараз. На вечірці з’являється невідомий хлопець. У нього складний американський акцент. Вона розуміє його із третього разу як мінімум, щоразу культурно перепитуючи, що він сказав. Розуміння - головний елемент комунікації, який складно набути та легко втратити. Це основа, на якій базуються міцні взаємини суспільства. Розуміння приходить не відразу, тут головне знайти спільну тему для розмови. А ще краще щось душевне. Однак складно говорити про щось душевне на іноземній мові, ще й на вечірці, яка має на меті гарно розважитися під градусом алкоголю та запальними танцями.

Відкрита тераса, легкий вітерець, вуличні ліхтарі. Раптом до неї знову підходить хлопець з американським акцентом. Запитує більш приватну ситуацію і розпочинається розмова на політичну тему. Виявляється, він освічений і знає про що говорнити і як саме подати. Врешті-решт запитує чому вона знаходиться сама та не йде в ніяку компанію, чому не танцює, а віддалено сумує. У відповідь чує тільки про те, що вона не звикла до таких вечірок, почувається некомфортно та намагається себе побороти. Хлопець, який доволі впевнено веде себе, не прикладає жодних зусиль для спілкування з іншими та є таким бажаним у кожній компанії, зараз дивно дивиться на дівчину. Як не дивно він пропонує свою допомогу. Виявляється це його робота, він коуч, який допомагає людям досягнути певної цілі та набути впевненості в своїх діях, вийти із своєї зони комфорту та змінити стиль життя. Оце так випадковості не випадкові.