Розділ 29. Хвилина на одинці

Попереду Максим раптово зупинився, ніби відчув мою зміну в стані. Він обернувся через плече, кинувши на мене швидкий, але неймовірно стурбований і запитальний погляд, помітивши мій блідий вигляд і телефон у руках. Я поспіхом сховала мобільний у кишеню й через силу витиснула з себе слабку посмішку.

— Все гаразд, — тихо сказала я. — До побачення.

Максим лише ледь помітно звузив очі, але нічого не сказав. Вони з Ліною повернули за ріг коридору, і я нарешті змогла глибоко вдихнути. Повернувшись до кімнати, я зачинила двері й притулилася до них спиною. Серце калатало десь у горлі. «Я все знаю… Приходь в парк». Хто це міг бути? Денис? Демиденко? Чи хтось третій, хто якимось чином дізнався про нас із Максимом?

Раптом з боку коридору знову почулися кроки. Вони наближалися швидко й упевнено. Не встигла я злякатися, як у двері знову постукали — цього разу тихіше, але наполегливо.

Я здригнулася, обережно відчинила двері й завмерла на місці. На порозі знову стояв Максим Андрійович. Тільки тепер на його обличчі не було й сліду тієї викладацької строгості. Його дивні для мене очі… Очі темніли від тривоги та глухого роздратування. Але чому? Що я не так вже зробила?

Він швидко переступив поріг, зачиняючи за собою двері на замок. Вузький простір кімнати миттєво здався наче крихітним.

— Максиме Андрійовичу? А де Ліна?.. — здивовано прошепотіла я, озираючись на зачинені двері.

— Я відправив її вперед, сказав, що випадково випустив ключі від кафедри, у вас в кімнаті, — його голос звучав низько, майже пошепки, але від цієї оксамитової інтонації по шкірі пішли сироти. Зо зі мною останнім часом? Він зробив крок до мене, змушуючи мене відступити назад. — Левченко, що сталося? На тобі лиця немає. 

— З чого ви взяли? Все гаразд, — швидко почала себе і його заспокоювати.

—Що було в тому повідомленні?, — Він підійшов упритул. Я відчувала тепло, що йшло від нього, і його фірмовий парфюм із нотками тютюну та дорогої шкіри. Його долоня обережно лягла на моє плече, злегка стискаючи його. Це було так близько, так відверто, що в мене перехопило подих.

— Мені... мені написали з того невідомого номера, — зізналася я, відчуваючи, як під його захистом паніка починає трохи відступати, поступаючись місцем чистому хвилюванню.

— Хто? Що там написано? — його пальці на моєму плечі напружилися, а в очах спалахнули небезпечні іскри. Максим явно ревнував, думаючи, що хтось із хлопців продовжує мене переслідувати.

Я дістала телефон тремтячою рукою і мовчки протягнула йому екран. Та він швидко пробігся очима по тексту, його обличчя миттєво скам'яніло.

— «Я все знаю»... — тихо, з ледь вловимою грозою в голосі процитував він. Його погляд відірвався від екрана і зустрівся з моїм. — Демиденко на кафедрі клявся, що нікому нічого не говорив про папку. Денис взагалі був не в курсі деталей.

Він раптом перехопив мою здорову руку, переплітаючи свої пальці з моїми. Це було так гаряче і надійно, що мені захотілося сховатися за його спиною від усього світу.

— Ти нікуди не підеш, Катю, — твердо, не терплячи моїх ще не сказаних заперечень, сказав він, дивлячись прямо в очі. — Це може бути пастка. Я сам піду в парк і подивлюся, хто вирішив пограти в ці дурні ігри.

— Ні, Максиме! — від хвилювання я вперше назвала його просто по імені, без по батькові. — Якщо там хтось із університету, і вони побачать вас — це точно підтвердить усі плітки! Вони зрозуміють, що ми пов'язані. Написали ж мені. Я маю піти. Тим паче, там людне місце, біля фонтану. Що зі мною станеться вдень у парку?

Максим замовк, пильно вдивляючись у моє обличчя. Моє раптове «Максиме» змусило його погляд на мить пом'якшати, в ньому промайнула така глибока, шалена ніжність. Він підніс мою руку до своїх губ, залишаючи невагомий, гарячий поцілунок на тильній стороні долоні, від якого всередині все солодко стислося.

— Ти зводиш мене з розуму, Левченко, — глухо проговорив він, відпускаючи мою руку, бо час був не на нашій стороні, і Ліна могла щось запідозрити. — Добре. Ти підеш. Але я буду там. Сяду на сусідній лавці з газетою чи телефоном. Якщо цей «анонім» спробує зробити бодай один зайвий рух у твій бік — я особисто навчу його хороших манер. Виходь через десять хвилин.

Він швидко розвернувся, відкрив двері провернувши ключ і вийшов із кімнати, залишивши мене в повному ступорі, з палаючими щоками та серцем, яке готове було вистрибнути з грудей від цього коктейлю зі страху та неймовірної, забороненої романтики.