Розділ 21. Вечір подруг

 Двері нашої кімнати в гуртожитку зачинилися, відсікаючи прохолоду нічного парку і шалений стукіт мого серця. Я притулилася спиною до дверей, все ще відчуваючи на губах солодкий жар від поцілунку Максима.

— О, Катруся! Нарешті! — Ліна підхопилася з ліжка так стрімко, що ледь не перекинула свій улюблений пухнастий плед.

Вона підбігла до мене, широко й радісно всміхаючись. У її руках була велика чашка з чаєм, від якої пахло ароматною м'ятою та лимоном. Вона виглядала як найщиріша, найтурботливіша подруга у світі, яка весь вечір собі місця не знаходила від хвилювання.

— Ну ти й партизанка, Кать! Я вже думала оголошувати тривогу, — вона весело промовила і простягнула мені чашку. — На, ковтни, ти ж змерзла. Тільки поглянь, які щоки рожеві палають та ніс червоний! Де ти блукала так пізно? Чому телефон був вимкнений?

Я взяла теплу чашку, намагаючись, щоб мої пальці не тремтіли, і змусила себе спокійно всміхнутися у відповідь. Після всього, що сталося за день, мені справді потрібен був час, щоб зібрати думки докупи.

— Дякую за чай, він дуже вчасно, — я зробила невеликий ковток, відчуваючи, як приємне тепло розливається по тілу. — Та ніде я не блукала, Ліно. Просто сиділа в нашому парку біля стадіону. Мені справді треба було побути наодинці після того, що влаштував Савченко на парі, та й взагалі… день видався божевільним. Хотілося просто вимкнути весь світ.

— Ну ти даєш, у такий туман і холод сидіти на лавці! — Ліна хитро примружила очі й підштовхнула мене ліктем, закликаючи сісти на ліжко. — Але слухай, ти не повіриш, що тут було, поки ти зв'язок глушила! Наш залізобетонний професор, мій дорогий зведений братик, раптом матеріалізувався біля мене в коридорі нового корпусу. Ти б бачила його обличчя — чистий граніт! Він буквально притис мене до стіни і почав допитувати, де ти і чому твій телефон «поза зонаю». Сказав, щоб я негайно набрала тебе при ньому. Навіть слухав, що ти відповіси!

Я ледь не попирхнулася чаєм, але вчасно взяла себе в руки. Згадка про те, що Максим шукав мене разом із Ліною, знову підняла в душі хвилю емоцій.

— Чекай, то це Максим Андрійович змусив тебе мені дзвонити? — я здивовано підняла брову, намагаючись удавати, що це звичайна студентська розмова. — З якого це дива? Ми ж сьогодні посварилися на кафедрі так, що іскри летіли. Я думала, він мене взагалі зі стажування викреслив і бачити більше не хоче.

— От і мені цікаво! — Ліна залилася дзвінким сміхом і сіла навпроти мене, підібгавши під себе ноги. — Я ледь стрималася, щоб не пожартувати про його «особливий кураторський контроль». Коротше, як тільки він почув від тебе, що ти в парку, одразу кудись розвернувся і стрімко пішов. То що все-таки сталося? Чому Макс так шалено тебе шукав? І чому ти так допізна сиділа в тій темряві? Чи... ви перетнулися в парку? Що взагалі відбувається, Кать? Розповідай, я ж бачу, що ти сама не своя!

Вона дивилася на мене своїми великими, добрими очах, чекаючи на мою абсолютну відвертість. Наші погляди зустрілися. Глибоко всередині мене прокинулася та сама строгість і обережність, яка завжди допомагала мені захищати себе. Я вже давно відчувала, що між Максимом і Ліною є якісь свої, складні сімейні стосунки, і вивалювати всі свої свіжі почуття прямо зараз я просто не могла. Вони були занадто крихкими.

— Так, ми перетнулися, — спокійно відповіла я, дивлячись їй прямо в очі й роблячи ще один ковток чаю. — Він прийшов туди, в парк. Мабуть, справді переживав, що я кинула документи на підлогу, розвернулася і пішла посеред розмови.

— І що? — Ліна аж подалася вперед від цікавості, її пальці сильніше стиснули ковдру. — Він знову кричав? Вибачився? Що він сказав? Він каявся за свій колишній тон?

— Не кричав. Ми просто поговорили, Ліно, — я поставила чашку на тумбочку і вирівняла спину, демонструючи твердість і спокій. — Він пояснив, що його вибух на кафедрі був через те, що Денис і Макс Демиденко втягнуті в якісь брудні розборки з боргами, і він просто хотів мене відгородити від цього всього. Сказав, що Денис — просто маріонетка у чужих руках. До речі, ти ж знала про борги Дениса в казино?

Ліна на мить завагалася, ніби здивована моїм прямим запитанням, але швидко повернула на обличчя звичну маску. 

— Ну... щось таке краєм вуха чула від хлопців з потоку, але не думала, що все так серйозно. То що, Макс тепер твій лицар на білому коні? Вирішив пограти в рятівника від злих студентів? Катю, я ж казала тобі раніше, він небезпечний і прораховує кожен крок. Не вір його солодким словам про турботу, він просто маніпулює тобою задля своєї вигоди в компанії Global!

— Знаєш, Ліно, — я уважно подивилася на неї, і в моєму голосі з'явилися сталеві нотки, які здивували навіть мене саму. — Сьогодні в кабінеті я побачила його злого, а в парку — зовсім іншого. Він здався мені дуже щирим. Принаймні, він єдиний, хто прямо і відкрито пояснив, чому так поводиться і чому зірвався. Мені просто набридли ці таємниці навколо мене. Денис каже одне, Максим Андрійович — інше, а я опиняюся винною в усьому і маю ховатися по кутках. 

Ліна пильно вдивлялася в моє обличчя, ніби намагаючись зрозуміти, наскільки сильно змінилися мої думки за цей вечір. 

— Я просто дуже хвилююся за тебе, Кать, — м'яко промовила вона, накриваючи мою долоню своєю. — Ти ж моя найкраща подруга тут. Я не хочу, щоб мій братик розбив тобі серце чи використав у своїх цілях.

— Я знаю, Ліно. Дякую, що хвилюєшся, — відповіла я, забираючи руку, щоб розправити ліжко. Всередині мене панував дивний, холодний спокій. — Давай спати. Завтра о десятій мені все одно доведеться йти на кафедру і підписувати ті кляті папери про стажування.

Якраз у цей момент на тумбочці коротко вібрував мій телефон. Екран спалахнув, розрізавши напівтемряву кімнати. Я мимоволі кинула погляд на сповіщення, і моє серце знову зробило знайомий звук.

На екрані висвітилося повідомлення від вже знайомого мені номера:

«Навіть не думай знову вимикати телефон та  змушувати моє серце так сильно хвилюватися. О десятій чекаю на кафедрі, Катю. Двері будуть відчинені. Добраніч».