Розділ 20. Порив усвідомлення

Нічний туман навколо нас ніби став ще щільнішим, відрізаючи нас від усього світу. Максим дивився на мене так, наче я була його єдиним порятунком у цій темряві. Його погляд пом'якшав, стаючи неймовірно теплим.

— Ти навіть не уявляєш, яка ти дивовижна, Катю, — тихо прошепотів він, і його голос змусив моє серце забитися десь у горлі. — Така тендітна, але з таким сильним серцем. Ти змушуєш мене забувати про все: про статус, про правила, про холодний розрахунок. Поруч із тобою я просто хочу бути людиною. Хочу бути тим, хто сховає тебе від будь-якої бурі.

Він повільно підняв руку, і його великі, теплі пальці торкнулися мого обличчя. Максим обережно поправив неслухняне пасмо волосся, що впало мені на очі, і заправив його за вухо. Його долоня ковзнула нижче, до моєї щоки, а потім пальці ніжно, ледь відчутно окреслили лінію моєї шиї. Від цього невагомого, але такого інтимного дотику по моєму тілу прокотилася хвиля такого солодкого жару, що в мене підкосилися коліна.

Між нами спалахнуло щось настільки потужне, що весь мій затятий самоконтроль, який я вибудовувала роками, просто розсипався на попіл. Я більше не хотіла думати. Не хотіла зважувати «за» і «проти». Я просто відчувала, як сильно мене тягне до цієї людини.

Зробивши крок уперед, я остаточно знищила ту мізерну відстань, що залишалася між нами. Я підняла руки і впевнено обхопила його за шию, притискаючись усім тілом до його міцних грудей.

Я відчула, як Максим на мить застиг. Його дихання перехопило від цієї неочікуваної, сміливої близькості. На секунду він здався абсолютно розгубленим — цей зазвичай залізобетонний чоловік просто не знав, як реагувати на мою раптову капітуляцію, яка насправді була нападом.

Але я не дала йому часу оговтатися. Потягнувшись угору, я перша торкнулася його губ своїми.

Це не був невпевнений поцілунок. Це був вибух усього того, що ми приховували під шпильками, суворістю та офіційними розмовами на кафедрі. Спочатку його губи були нерухомими від шоку, але вже за мить Максим остаточно втратив контроль. З його грудей вирвався тихий, хрипкий стогін. Його великі руки владно лягли мені на талію, притискаючи мене до себе так сильно, наче він намагався врости в мене, а поцілунок став глибоким, палким і запаморочливим…

Коли наші губи нарешті роз’єдналися, важке, уривчасте дихання Максима обпалило мою щоку. На кілька секунд усе навколо завмерло. Він обережно відсторонився, і я побачила, як у його очах спалахнув цілий калейдоскоп емоцій: від залишків палкої пристрасті до раптового, гострого усвідомлення реальності.

— Це... це неправильно, Катю, — тихо, з хрипотою в голосі вимовив він, і його руки на моїй талії ледь помітно затремтіли. — Вибач. Я не мав права втрачати контроль. Не тут, і не з тобою.

Ці слова боляче кольнули, повертаючи мене на землю. Що я щойно зробила? Яка ж я дурна... Я повільно опустила голову, ховаючи обличчя від його проникливого погляду. Слухати повчання про мораль зараз було понад мої сили, тому я просто заплющила очі й на секунду сильніше притулилася до його міцних грудей, шукаючи там захисту від власного сорому. Моє вухо торкнулося його светра, і крізь щільну тканину я чітко відчула, як шалено, просто як божевільне, б'ється його серце. Воно калатало в такому ж дикому ритмі, як і моє.

— Я теж це розумію, — глухо прошепотіла я в його груди, відчуваючи, як горло стискає спазм. — Розумію, що це неправильно. Я ваша студентка, а ви — мій викладач...

Я зробила глибокий вдих, змушуючи себе повернути гордість і ту строгість, яка рятувала мене весь цей день. Навіщо вдавати, що це щось означає, якщо завтра ми знову станемо чужими в стінах університету?

— Напевно, це був просто неправильний порив почуттів, — тихо додала я і рішуче зробила крок назад, змушуючи себе відступити від його тепла і розірвати наші обійми.

Максим на мить завмер, відчувши, як мої руки зісковзнули з його шиї, а простір між нами знову заповнив холодний нічний туман. Переміна в моєму голосі змусила його діяти миттєво. Не встигла я зробити й другого кроку назад, як його велика долоня блискавично схопила мене за руку.

Одним коротким, але владним рухом він сильно притягнув мене назад до себе. Я навіть охнути не встигла, як знову опинилася в його міцних, надійних обіймах, майже врізавшись у його груди. Мої очі широко розчинилися від подиву, а серце зробило шалений ритм.

Він нахилився до самого мого вуха, міцно тримаючи мене за талію, наче боявся, що я втечу назовсім. Його подих лоскотав шкіру, а голос звучав твердо, без жодного сумніву.

— Почуття в нас схожі, Катю, — гаряче прошепотів він, і я відчула, як його пальці сильніше стиснули мою спину. — Тому більше ніколи не називай їх непорозумінням…