Розділ 15. Записка зустрічі

Тільки-но двері аудиторії зачинилися за моєю спиною, як чиясь рука міцно вхопила мене за лікоть і затягнула в нішу між масивними колонами коридору.

— Ну? Видавай усе! — прошипіла Ліна, озираючись навсібіч, наче агент розвідки на завданні. — Що від тебе хотів мій «улюблений» братик? Тільки тихо, бо якщо хтось почує, що ми з цим льодовиком однієї крові, мені доведеться змінити прізвище і країну проживання.

Я ледь стримала сміх, дивлячись на її змовницьке обличчя. Таємниця того, що Максим Андрійович насправді є старшим братом Ліни, була нашою найсуворішою секретністю в університеті.

— Він повернув мені папку, — я помахала чорною обкладинкою перед її носом. — Виявляється, камери в конференц-холі зафіксували «маленький перформанс» Дениса. Максим... тобто, Максим Андрійович, викликав його на килим.

— О, я бачила, як Денис вилетів звідти, — Ліна єхидно примружилася. — Виглядав так, ніби щойно зустрівся з дементором. Мій братик у гніві — це видовище не для людей зі слабкими нервами. Але слухай, це не головне.

Вона підійшла ще ближче, її голос став зовсім тихим, а в очах запалали вогники азарту.

— Я вчора ввечері, поки ви там «морозиво їли», дещо розкопала. Ти ж знаєш, що офіційна версія його повернення з-за кордону — «захотів викладати в рідних стінах»? Так от, це повна нісенітниця.

— Ліно, ти знову за своє? — я спробувала вдати скепсис, хоча серце пропустило удар.

— Катю, я серйозно! Там, у Лондоні, щось сталося. Щось дуже гучне, пов’язане з його останньою великою угодою і... — вона зробила драматичну паузу, — з однією дуже впливовою дівчиною. Схоже, наш залізний логіст не такий уже й безгрішний, і його приїзд сюди — це не просто зміна роботи, а справжня евакуація.

Раптом коридором прокотився різкий звук дзвінка на пару. Студенти навколо заметушилися, розбігаючись по кабінетах.

— Чорт, мені на третій поверх! — Ліна схопила свою сумку. — Слухай, подробиці не для цих стін. Зустрінемося ввечері в нашій кав’ярні, у «секретному кутку». Я розповім усе, що дізналася. Повір, твоє уявлення про «ідеального професора» сьогодні ввечері розлетиться на друзки.

— Ліно, зачекай! Яка дівчина? — вигукнула я їй услід, але вона лише загадково підмигнула і зникла в натовпі.

— Ввечері, Катю! Готуй вуха і валер’янку! — донеслося вже здалеку.

Ми розбіглися по різних крилах корпусу, бо наші групи мали пари в протилежних кінцях університету. Я йшла на заняття, але в голові замість формул логістики крутилися слова Ліни. «Дівчина», «гучна справа», «евакуація»... Здається, сценарій мого життя знову хтось підмінив, і цього разу автор був куди серйознішим за Дениса.

Я встигла залетіти в аудиторію за секунду до того, як Савченко — наш «гроза статистики» — зачинив двері. Важко було зосередитися на формулах, коли в голові досі лунав голос Ліни про лондонські таємниці її брата. Я машинально озирнулася на останній ряд, де зазвичай сидів Денис, але його місце було порожнім. Схоже, розмова з Максимом Андрійовичем справді вибила його з колії.

Мій погляд перехопив Макс — кращий друг Дениса. Він сидів через прохід від мене і, помітивши мою зацікавленість порожнім стільцем, хитро примружився. За хвилину він уже щось завзято шкрябав на клаптику паперу. Вичекавши момент, коли Савченко відвернувся до дошки, Макс витонченим рухом підштовхнув у мій бік підручник, між сторінок якого білів край записки.

Я обережно відкрила книжку.

«Шукаєш нашого героя? Кажуть, він пішов на екстрену перездачу своєї совісті. Ти вчора була надто крутою, Катю. Навіть для нього».

Я закотила очі. Сарказм Макса був передбачуваним. Вирвавши шматочок із зошита, я швидко накидала відповідь:

«Сподіваюся, перездача пройде успішно. А ти краще пиши лекцію, бо Савченко дивиться».

Акуратно передала книгу назад. Але Максу явно було нудно. Він знову заходився щось писати, і коли Савченко почав диктувати нову тему, вирішив повернути «пошту». Проте цього разу удача була не на його боці.

— Пане Максиме, — голос Савченка пролунав як грім серед ясного неба саме тоді, коли рука друга Дениса зависла в повітрі з папірцем. — Я бачу, у вас виникло непереборне бажання поділитися знаннями з пані Катериною?

Викладач підійшов до його парти і двома пальцями, ніби щось брудне, забрав записку. В аудиторії запала тиша. Савченко повільно розгорнув папірець і зачитав уголос на весь клас: 

— «Зустрінемося після пари біля входу в бібліотеку».

По групі прокотилася хвиля смішків. Дівчата на передніх партах почали перешіптуватися, кидаючи на мене багатозначні погляди. «Невже Макс і Катя разом?» — долетіло до моїх вух чиєсь голосне шепотіння.

— Цікаво, — Савченко поправив окуляри, дивлячись на Макса з-під лоба. — Звідки у вас такі раптові прояви любові до бібліотеки? Невже ви вирішили взяти додаткові проекти по моєму предмету разом із Катериною?

— Ні, я просто... — пролепетав червоний як рак Макс.

— Тоді залиште ваші рандеву для позанавчального часу. А вам, Катерино, я радив би ретельніше обирати партнерів для... наукових дискусій.

Я відчула, як мої щоки починають горіти не гірше, ніж у Макса. Тільки цього мені не вистачало для повної картини «ідеального ранку».

«Чудово, Катю, — саркастично подумала я, втупившись у свій зошит. — Вчора ти була зіркою логістики і фавориткою професора, а сьогодні вже стала героїнею дешевої мелодрами про побачення в бібліотеці з другом свого ворога. Рівень "драми" в цьому закладі явно перевищує всі допустимі норми. Бракує тільки, щоб Максим Андрійович про це дізнався — і тоді "інші правила гри" перетворяться на правила виживання в умовах повного абсурду».

Дівчата збоку продовжували хихикати, а я мріяла лише про одне — щоб цей день закінчився якомога швидше і я нарешті дізналася від Ліни справжню «лондонську історію», яка на фоні цього дитсадка обіцяла бути хоча б серйозною.

Решту пари я сиділа, не піднімаючи голови від конспекту, хоча літери розпливалися перед очима. Відчувати на собі зацікавлені погляди половини групи було сумнівним задоволенням. Савченко, задоволений своїм «педагогічним тріумфом», продовжував монотонно бубніти про кореляцію та регресію, а я в цей час прораховувала власну регресію — від «майбутньої зірки логістики» до «дівчини, яка мутить з другом колишнього залицяльника».