Розділ 8. Відворот поворот

  Я вийшла з кафедри, відчуваючи, як серце все ще б’ється десь у горлі. «Тільки робота... і ми». Ці слова Максима крутилися в голові, немов заїжджена платівка. Я ледь не зіштовхнулася з кимось у дверях, але вчасно зорієнтувалася.

У коридорі я зустріла Ліну — вона якраз виходила з іншого крила будівлі, тримаючи в руках розкритий блокнот.

— О, Катю! — вона одразу підхопила мене під руку, і ми разом рушили до виходу. — Ну що, як твої пари? Ще багато мучитися?

— Та ні, — відповіла я, намагаючись повернути собі звичну незворушність. — Відсиділа менеджмент, занесла журнал Максиму... Залишилася ще одна пара, і буду вільна. А в тебе як?

— А я вже все! — Ліна переможно підняла вільну руку. — У Яроша була остання пара, він сьогодні на диво швидко нас відпустив. Тож я вже біжу в гуртожиток, по дорозі заскочу в магазин за чимось смачненьким.

Ми вийшли на ганок університету. Сонячне світло заливало подвір’я, але мої думки були далеко від погоди. Я нахилилася ближче до Ліни і стишила голос до шепоту.

— Ліно, слухай... Ти випадково не проговорилася за монету? Про те, як я вчора робила вибір?

— Я? -- Ліна на мить завмерла, її очі округлилися. —Та ти що, Катю! Я ж не самогубця, щоб так тебе підставляти... Хоча, знаючи...

— Що за монета? — пролунав раптом голос прямо у нас за спинами.

Я здригнулася і різко обернулася. Позаду стояв Денис зі своїм другом-одногрупником. Судячи з їхніх облич, вони почули значно більше, ніж мені б хотілося. Денис дивився на мене з сумішшю цікавості та якогось дивного розчарування. Я відчула, як щоки починають пекти. «Тільки цього мені не вистачало», — промайнуло в голові.

— Катю, ти що, вирішуєш свою долю підкиданням монети? — він зробив крок ближче, ігноруючи мій застиглий погляд. — Цікавий метод для майбутнього топменеджера.

— Це була всього лише жартівлива суперечка з Ліною, — відрізала я, намагаючись врятувати залишки репутації.

— Ну-ну, — усміхнувся Денис, але в очах не було вчорашньої веселості. — До речі, можеш не поспішати в аудиторію. Лекцію з Савченком відмінили. Староста щойно написала в чат. Тож на сьогодні пари закінчились. Ви вільні, дівчата.

Денис переглянувся зі своїм другом, і на його обличчя повернулася звична самовпевнена маска.

— Раз уже доля звільнила нам стільки часу, може, не будемо його марнувати? — Денис зробив крок ближче до мене, ігноруючи скептичний погляд Ліни. — У кіно якраз прем'єра нового детективу. Катю, ти ж любиш розгадувати загадки, хіба ні?

— А я чув, що після кіно там відкрили нову кав'ярню з неймовірними десертами, — втрутився його друг, Максим (одногрупник, не брат), не зводячи очей з Ліни. — Ліно, ти ж як художник точно оціниш їхній інтер’єр. Кажуть, там справжній мінімалізм і бетонні стіни, все як ти любиш.

Ліна вигнула брову, обмінявшись зі мною швидким поглядом. Ми зрозуміли одна одну без слів. Потрапити в пастку подвійного побачення, зовсім не входило в наші плани.

— Хлопці, пропозиція просто супер, — почала Ліна з такою солодкою посмішкою, що я одразу зрозуміла: зараз буде «відворот поворот». — Але у нас на сьогодні вже запланований такий «дівич-вечір», що навіть прем’єра детективу не зрівняється.

— Саме так, — підхопила я, поправляючи сумку на плечі. — У нас критичний дедлайн по одному творчому проекту. Ліні потрібно терміново доробити ескізи, а мені — підготувати документацію для координації форуму. Самі розумієте, робота на результат не терпить зволікань.

— Ну, робота так робота, — Денис помітно збентежився, його впевненість трохи похитнулася під моїм холодним, діловим поглядом. Але зміг  пробурмотіти він, намагаючись зберегти своє обличчя. — Не будемо заважати майбутнім акулам бізнесу.

Його друг розчаровано зітхнув, але, побачивши непохитність Ліни, лише розвів руками. Хлопці розвернулися і повільно рушили в бік виходу з університетського двору, про щось тихо сперечаючись між собою.

— Фух, майстер-клас із технічного відшивання закінчено, — видихнула Ліна, щойно вони відійшли на безпечну відстань. — Катю, ти була неперевершена! «Робота на результат» — це звучить як вирок для будь-яких залицянь.

— Просто зараз мені справді не до кіно, — зізналася я, відчуваючи, як адреналін поступово спадає. 

— Ти тільки поглянь на цих двох. Цей Максим мені не дає проходу ще з того семестру. А твій Денис це взагалі наглість всього найвищого рівня. Як ти не розумієш, що він тобою користується?— Я лише тяжко зітхнула. Пари закінчилися раніше, але замість спокою я отримала ще одну проблему.

— Ходімо вже в той магазин, Ліно, — сказала я, розвертаючись. — Мені терміново потрібно щось солодке, щоб не збожеволіти до завтрашнього форуму.

— О! А про форум я тобі ще не сказала! — Ліна знову вхопила мене за руку. — Ти не повіриш, але я теж туди їду! Мій братик особисто вписав моє прізвище в список волонтерів. Каже, що мені корисно повчитися дисципліні під його наглядом. Але ми ж обоє знаємо, що завтра буде гаряче...

Ми йшли до магазину, а я з жахом розуміла: Максим знає про монету, Денис тепер теж щось підозрює, а завтра на форумі ми будемо всі разом. Монетка справді підказала вибір, але вона не попередила, що гра буде такою небезпечною.