Піски Брехні

— Це неможливо, — очі Лай стали скляні від тієї брехні, за яку чіплявся її розум. Але вона розуміла, це реальність. Їй про все брехали. Вона була в пастці. З якої тепер не було виходу. Але можливо ще вихід був, але вона відчула відчай, що по її щоці потекла сльоза, вона заплющила очі, бо вперше відчула що нічого не може зробити.
Молодик подивився їй в очі, нахилившись.
 — То що пропонуєш, Лай?
— Відпусти мене, — вимовила вона.
— Ти — моя річ, — сказав він прямо їй у вічі.
— Це неправда. Ми перемогли рабовласництво. Ти брешеш мені, — вона говорила це, навіть коли розуміла що він каже правду. Весь світ, її ретельно вибудований світ був брехнею.
Він повернувся назад. Складні багатовимірні камери, що заміняли лобове скло апаратів п’ятисотлітньої давності показали ангар, схований в іншому шарі реальності, що заміняло віртуальне сховище чорного ринку.
— Давай поспоримо? — спитав він.
Лай стисла кулаки в кайданах, опустила голову.
Їх вчили, ніколи не сдавайся.
Їх вчили, поважай систему.
Їх вчили — правда не завжди може бути правдивою, але вір іншим.
Та всі вони брехали.
Іноді, доводилось здаватись.
Іноді, система несла брехню замість правди.
Та іншим могло не бути віри.
В крові Чемпіонів був вірус. Спеціальний вірус, який можна булот активувати всього один раз. Він вбивав не тільки всіх поряд, але й Чемпіонів. Це був вірус, якщо хтось — ніколи не казали хто, збожеволів та захопив Чемпіона.
Вона розтисла руку.
Її охопила смерть, що неслась по всім вимірам. Смерть, що неслась з її крові, що заражала всі виміри одночасно. Смерть, що мала знищити всіх, хто хотів її вбити. Смерть, що мала вбити її.
Вона відкрила очі через болісне забуття, що тривало роки, години, місяці чи дні, забуття, що унесло її розум так далеко, що вона забула, як її звуть.
Під пальцями був песок.
“Піски небуття”, шепотіло у вухах.
Вона підвелася, пісок сипався з її одягу. Це була пустеля? Вона роздивилася навкруги. Це була кімната з золотими стінами, відкрита з одного боку. Там сяяло сонце. Лай тихо вийшла зовні. 
“Кімната в Пустелі”, вимовив голос.
— Де я, — вимовила Лай. 
Раптово її тіло розсипалось на пісок.
Лай видихнула.
Машина того, хто хотів її продати була розбита. Кайданки також. Вона вийняла руки з кайданок, та підвелася, озирнулася. Це була пустеля, та її шкіру вже почало пекти радіаційне сонце.