Спогади

Чорний ринок був популярним, але не зовсім фізичним місцем. Злами з доступом передавали один одному майже нишком, та вони давали доступ до самих різних куточків цього величезного віртуального простору. Фактично, вони були вже цілою негласною валютою, адже в поняття “чорний ринок” входило багато самих різних віртуальних розділів — розваги, екзотичний одяг, аксесуари, гаджети, зброя. Фактично, один злам дав доступ до певних речей чи розділів ринка, та чим ширший був доступ, тим ціннішим вважався злам, та найчастіше ними просто обмінювались.

Лай дістала з кишені злам лаймового кольору, що виглядав як мала зелена пластинка, поклала його на язик, налаштувала віртуальний оглядач через нейроінтерфейс та генератор речей, після цього лягла на ліжко та закрила очі.

Мить, та вона опинилась у просторі, схожому на вулиці, що відчувався як осмислене сновидіння — в тій його частині, що називалась Люксембург та була найбільш яскрава. Вона витратила всі відведені для кожного зламу півгодини, щоб знайти потрібні речі. Це дивно, але наприклад міцну мотузку з карабіном можна було дістати тільки на чорному ринку та літаючі чоботи — дуже фановий аксесуар що мав попит у молоді, теж був доступний тільки там. Заборона на все це була лише формальна, чорний ринок фактично підтримував всю систему, а не тільки існував паралельно ній що робило злами неформально популярними. В певних випадках вони були цінніші за фінансові бали, щонараховували за роботу.

Але ці речі часто зникали. Подейкували, що їх навмисно зробили тимчасовими, але тепер Лай зрозуміла цю страшну правду — її спогади, спогади інших людей, безжально крали. Та обшуки осель були звичайною справою. Токсини не викликали втрату пам’яті. Пам’ять забирали силоміць, заради влади над самою людською свідомістю.

Лай розуміла, що зараз не зможе визволити Руфуса, та скоріш за все він знов з’явиться трохи дивним, як Ванко тоді. 

Від спогадів що повертались нестерпно боліла голова навіть крізь сон, поки Лай шукала все необхідне.

Коли вона прокинулась, то дуже боялась побачити когось з Нового Світогляду. Але вона була одна, та у вікно зазирав місяць, вищерблений вигризеними великими чорними плямами після аварій на висадках на ньому.

Лай пригадувала, що тоді ядерні двигуни були ще нестабільні, та якийсь геній вирішив що їх краще випробувати спершу в космосі на безпілотних кораблях. Навіть не дуже потужні, вони все одно спершу постійно вибухали.

Вона підвелася, підтягнула коліна до грудей, обійняла їх руками та закрила очі, з яких викоаилась всього одна сльоза. Все її життя, життя громадян Нового Світогляду було брехнею та збоченим контролем можновладців. Навіть її батько… ця думка спалахнула злістю, якої Лай ніколи не знала. Для більшості громадян були заборонені навіть слова, що моглши б описати ці почуття, бо навіть рутинні токсини пригнічували їх.

Лай з важким диханням спробувала здерти зі шкіри браслет, але його було влютували в кістку та з’єднано з її кровоносною системою. Вона посміхнулась у стелю божевільною посмішкою. Порахувала години.

Дівчина підвеелася та дістала зі столу інжектор з сріблястою рідиною. Укол в плече, та вона відчула як її скрутило болем, від якого майже неможливо було дихати, руку та голову, місця де були вживлені пристрої нестерпно заболіли та все що було в її шлунку вийшло зовні коли дівчина впала на підлогу, упираючись в неї руками.

Рідина мала збити точне відстеження на цілий тиждень. Перший день вони будуть працювати як звичайно, але щойно прийде певна година, відстеження зміниться. Якраз в той момент, коли вона буде бігти геть, а точніше летіти, до того дому на схилі, який вона бачила уві сні, та який намалювала як художню вигадку — але це місто існувало.

Сучасні люди не знали релігії, але Лай відчула бажання, раптове та незрозуміле поговорити з кимось, кого не існували, сказати щось всесвіту сам на сам. Вона склала руки біля грудей та прошепотіла декілька слів, навіть не розуміючи, до кого саме вона звертається. Це було щось, це бажання, щось що говорило з її крові, покоління її пращурів, що молились богам, імена яких назавжди стер Новий Світогляд, відрізаючи людство від його спадку (щоб контролювати нас, прошепотів божевільний голос в голові Лай).

Поки біль вщухав, вона гойдала себе, розкочуючись, в цій тихій молитві, для якої в новій мові не залишилось навіть слів. Всі традиції були стерті, та названі брухтом історії, якої не варто було пам’ятати, так само засуджені, як людські почуття.

Було незвично замість шоу просто лежати в ліжку, подумала Лай коли через двадцять хвилин лягла назад. Сон не йшов, але сонний токсин міг би зруйнувати дію препарату, що блокував відстеження, тому Лай лежала з відкритими очима до ранку, поки не заснула.

Вранці вона мала прокинутись на експрес, з якого вона втече, щойно дістанеться потрібного місця, знайденого на карті.

Лай не знала, що в її вікні, на невеликій відстані від її дому, височив силует чорного інтеграта, що бачив все, що було з нею — спостерігав абсолютно байдужими очами, за якими більше не було почуттів.

Він активував нейрозв’язок та доповів, що все йшло згідно з планом керівництва Нового Світогляду.